Глава 3. Поламане життя

Важливий не розмір дракона, а його досвід.
Зі збірки приказок Дроакської імперії

Коли Рес «витягнув» мене малу з апатії, я жила з батьком в Гастеліані, при цьому регулярно літаючи погостювати до Реса. Два дома, дві сім'ї. І там, і там мене люблять, мені раді й мене чекають. І там, і там мене чомусь вчили, будь то управління герцогством, магія, етикет або всілякі жіночі хитрощі. 

Життя текло далі. Рес знову пішов в академію, а я все більше й більше заглиблювалася в справи нашого герцогства, і це займало мене в його відсутність. Зате на канікулах я знову переселялася до нього, і ми витворяли Емай знає що. 

Рес закінчив академію, і ми обоє розуміли, що йому потрібно летіти, вже прийшов час і це потрібно його дракону, але він не хотів мене залишати. Тільки коли через кілька місяців у мене з Рисрамом, моїм драконом, нарешті вийшло заклинання відкриття почуттів, ми вирушили у свої подорожі. Я з Рисом — на пошуки каменя для риара, а Рес — на інший континент, шукати наречену своєму дракону. Навіть не знаю, чия подорож була складніше. 

Створити риар — перше й найтяжче випробування для мага з драконом. Річ у тому, що маг без дракона, як і дракон без мага — ніщо. Вони можуть чаклувати тільки у зв'язці, при цьому необхідний постійний фізичний контакт. Маг відсотків на дев'яносто створює заклинання, від себе додаючи лише трохи сили. Дракон же, навпаки, вливає в заклинання силу, при необхідності лише трохи добудовуючи або направляючи його. Поодинці вони не здатні практично ні на що, хіба створити якийсь мікроскопічний світлячок (теж від мага й дракона залежить), зате у зв'язці їх магічний потенціал множиться. 

Єдине, що у всьому цьому погано — постійний фізичний контакт. Потрібно немов стати одним цілим, скласти свої здібності. Існує лише один спосіб чаклувати без дотику — створити риар. Він стає тією ниточкою, що зв'язує мага й дракона, дозволяючи користуватися силами один одного на невеликій відстані. Наскільки невеликою буде це відстань залежить, знову ж таки, від них самих. У дуже слабких це сотня-друга метрів, а ось у найсильніших відстань обчислюється кілометрами.

Створити риар зовсім не просто. Перший крок — заклинання відкриття почуттів. Вся заковика в тому, що його чаклують без торкання. Так, коли мені сказали, я теж в шоку була й дивилася на батька з Ресом як на ненормальних. І ще шалено хотілося запитати, з якого дракона вони впали й накричати на нього, щоб з моїми близькими був обережнішим. 

Мені потрібен риар, щоб чаклувати на відстані, але, щоб його створити, потрібно чаклувати на відстані. Схоже на марення посланників Емая. Але насправді так і відбувалося — маг простягав руку до дракона, що не доносячи її буквально на пів міліметра, і вони намагалися створити це заклинання. Звичайно, виходило далеко не з першого разу. І саме це й було показником, що маг і дракон ще не готові. Ще не спрацювалися разом, ще не повністю довіряють один одному, просто морально або фізично не готові. Але настає момент, коли їх зв'язок стає настільки сильним, що долає цю відстань. 

Ця мізерна відстань, всього якийсь нещасний міліметр повітря! Це неможливо зрозуміти, якщо тільки ти сам не стояв так перед своїм драконом, побоюючись навіть дихати, щоб зайвий раз не ворухнути рукою й не торкнутися його (або навпаки, не збільшити відстань і не ускладнити своє завдання), щосили намагаючись сконцентруватися й знайти цей зв'язок через простір, злитися зі своїм драконом... але безрезультатно. Хвилина, десять хвилин, година, дві години.

Я ніколи не здавалася, я завжди вірила, що ось ще трохи, ми вже практично налаштувалися один на одного, ще буквально хвилинка і... Рес відтягав мене від Риса й тільки тоді я розуміла, що вже вся промокла від поту, ледь стою на ногах, а в очах двоїться.

Мало кому вдавалося начаклувати це заклинання раніше тринадцяти, але ми з Рисом почали намагатися ще в одинадцять. І ось черговий останній день місяця, той самий день, і ми з ним стоїмо один напроти одного й знову й знову повторюємо вже безліч разів повторене. Намагаємося подолати цей невидимий, невідчутний, але такий нездоланний бар'єр. 

Те, що Рес мене не відтягнув, як зазвичай, я помітила далеко не відразу. Я взагалі нічого в такі моменти не помічала, хоч би мене різали, хоч би що. Були лише я й Рис, його теплий подих на моїй долоні, його очі, що дивляться прямо на мене, наші зусилля й цей емаевий прошарок повітря. Минуло багато часу, навіть я нарешті відчула, що багато й Рес вже ось-ось мене знову відтягне. Значить, знову не вийшло... спробуємо ще через місяць, так? 

Я втомлено прикрила очі, а Рис невдоволено й дуже відчутно видихнув повітря. Дивлюся на нього, а він ткнувся носом у мою долоню й знову відсунувся на міліметр, а в очах тільки одне — ми зможемо. Я йому повірила. Просто й беззастережно повірила. І навіть не дуже-то й здивувалася, коли між нами заіскрилося повітря, а потім у мене немов відкрився другий зір, другий нюх, друге відчуття, набагато гостріше, ніж моє власне. Я дивилася на себе очима мого дракона. Вийшло! 

Кілька миттєвостей тріумфу, а ось потім у мене просто підкосилися ноги, і я впала на руки Ресу, який одразу підскочив до мене. Незважаючи ні на що, нам таки вдалося створити це заклинання досить рано. Мені було чотирнадцять. І, спасибі Ресу, мій захист вже був на рівні, та й в іншому я була не промах, тому батько досить безболісно відпустив мене на пошуки каменя для риара.

Всі маги знають, що їх дітям потрібно буде пройти через пошуки риара, при тому самостійно, але все одно зазвичай відпускати з дому підлітків страшно. Особливо дівчат. Особливо з маленькими драконами. У мене інший випадок — дракон середнього розміру, підготовка, попри вік, відмінна. Батька куди більше турбували ерʼМеріон. 

Я й сама розуміла, що це їх найкращий шанс, поки ми ще не створили риар і найбільш вразливі. А тому я хвилювалася за тата. Адже, вбивши мене, вони Риса не отримають, він залишиться в роду. У всякому разі, до смерті батька... а ось вбивши його, вони можуть отримати обох наших драконів. Подумаєш, залишиться ще якась дівчинка, складно з нею розібратися чи що? Ось тому я неймовірно хвилювалася за нього й постаралася повернутися так швидко, як тільки можливо. Здавалося, коли б я була поруч — вже нічого не трапилося б.