2.2

— Йдемо далі. На території імперії три академії, у кожної є свої плюси й мінуси. З якої почнемо?

— Віндара.

— Добре, Віндара. По-перше, вона знаходиться по іншу сторону Фаелії, а ти й сама знаєш, що коїться на тому її березі... це мінус. По-друге, ця академія все ж орієнтується на великих драконів, усі умови там створені саме для них. І якщо з Рисом ти б ще нормально себе там почувала, то без дракона це теж мінус. Далі, там найсильніші маги, що робить нам задачу з твого маскування набагато складніше. Сама розумієш — великі дракони в основному належать бурштиновим і фіолетовооким, і якщо сонячні ще нічого страшного, то темненькі зможуть побачити крізь наші мороки. Це ще один мінус. Останнє — ця академія найближче до володінь ерʼМеріон. Я б хотів тобі сказати, що в себе під носом вони тебе не шукатимуть, але шукати тебе будуть скрізь. Коротше, я не бачу взагалі жодної причини йти в Віндару.

— Так. Слухай, а чого раптом Меріони вирішили, що якщо Рис не дістанеться мені, то дістанеться їм? Зрештою, ще є ви.

— Ми? Так, ще кілька років тому це було б під питанням, але зараз у нас є Анірал.

Так, Ані... думці про неї я мимоволі посміхнулася. Рес з Роком привезли з того континенту яйце й вже за кілька місяців вилупилася Ані. Вона чудова, я полюбила її відразу. Такий маленький нетямущий зелено-золотий клубочок. До всього цікавий маленький дракончик. А як потішно було спостерігати за її дитячими дослідженнями навколишнього світу! 

І за її ростом. День у день ніби й не помічаєш, але ось прорізалися останні шипи на хвості, зміцніли лапи, а вона сама намагається літати. Рок, щоправда, довго був проти й не дозволяв цього доньці, поки не зміцніли крила. Коли вона вперше полетіла мене охопило таке почуття! Стільки радості й захоплення! Вона була прекрасна!

Ані. Так, разом з нею в роду Дераон чотири дракони, а в Меріонів всього три. А Елдірона не віддадуть просто до Шаару, це занадто цінні дракони, ще й практично вимираючий вид. Якщо не я, то ерʼМеріон. Ха, розлетілися! Рис — мій! Це зможе змінити хіба що моя смерть, а я збираюся жити довго й щасливо й все інше теж. І це не змінять ніякі судові папірці, які взагалі абсурдні і їх придумали прості люди!

— Ресе, мені потрібно на суд імператора.

— А імперський тобі чим не догодив?

— Та там же прості люди! Вони нічого не розуміють!

— Ми всі рівні, не залежно від походження, віку

— Статті, віри й так далі, — занудним голосом продовжила я. — Знаю, сто разів вже чула. Але ж у випадку невдоволення, після імперського суду йдуть на суд імператора.

— Ти думаєш ти одна така «невдоволена»? Імператор цим емаєвим законом тільки собі головний біль створив — всі дворяни тепер хочуть потрапити на суд до нього, ніхто цим не задоволений. Думаєш, йому зайнятися більше нічим? Він і так тепер один день в тиждень тільки те й робить, що пересуджує всіх по другому разу. 

В теорії потрапити до нього на суд можливо, але там такий жорсткий відбір справ йде... він і так не встигає. І навіть щоб просто подати справу для можливого розгляду імператора тобі потрібно сказати, а чим тобі власне імперський не підходить? І щось на зразок «вони нічого не розуміють» або «я незадоволена рішенням суду» не підходить.

— Без шансів, так?

— Поки вони дійдуть до твоєї справи, тобі вже й опіка не буде потрібна.

— Наче зараз вона мені потрібна, — в черговий раз за сьогодні невдоволено пробурчала я. — Добре, — нічого доброго! — про що ми там говорили?

— Віндара. Не бачу жодної причини вступати туди.

— Я також. Хінкара?

— Хінкара? Перше — вона ближче всього до твоїх земель. Навіть не знаю, плюс це чи мінус. Так, знайомі місця й ліс навколо, як ти звикла, але не бачу в цьому нічого настільки значущого. Узбережжя не так далеко. Принаймні, вона на нашому березі Фаелії й з релігією там все нормально. Навіть не можу сказати щось особливе про неї, якщо чесно.

— Та нема в ній нічого особливого, — знизала плечима я. — Академія як академія. Я з дитинства думала, що вчитися буду саме там — найближче до мого герцогства. Але зараз це не здається таким важливим.

— Можливо, там тебе будуть шукати найбільш ретельно. Хоча, як я й говорив, тебе будуть всюди шукати.

— Ні те, ні се... потрібно дізнатися, наскільки далеко звідти до найближчого відділення Шаару.

— Так, це вже серйозне питання, дізнаємося завтра у Ніка. Але поки цей варіант не поганий, хоча й плюсів особливо немає.

— Залишився тільки Лаерт. Що скажеш?

— Лаерт, — Рес усміхнувся, — я вчився саме тут. Ближче всіх до мого герцогства, на нашому березі Фаелії. Багатий район — там дуже жвава торгівля. Та ти й сама знаєш. Шаар в цьому районі один, Рис вже там. Відстань, як я й говорив, велика, але не критична. А сама академія... не знаю, академія як академія. Дракони в основному маленькі й середні, все ж з великими йдуть до Віндари. Маги є всякі, але основна маса — зеленоокі й слабкіші. Не скажу, що цей варіант чимось краще Хінкари. Хоча, тут є Нік. Хлопець хороший й кмітливий, а як для тебе — зв'язок академії й Шаару. Але це може бути й мінус, адже він знає, хто ти насправді.

— Мені Нік сподобався.

— Та я ж не сперечаюся, нормальний хлопець.

— Значить, два варіанти — Лаерт або Хінкара. Завтра дізнаємося в Ніка що там з відділеннями Шаару біля Хінкари, тоді вже вирішимо точно.

— Добре, з цим теж розібралися. Залишилося якось замаскувати тебе. Ідеї?

— У мене очі фіолетові, — нуль ідей на цю тему.

— Погано.

— Вони мені взагалі-то подобаються!

— Я не про твої чудові оченята кажу, — усміхнувся Рес.

Дивився він на мене такими ж фіолетовими очима. Було б дивно, якби поганим він вважав саме це. А ідеї — це так, це:

— Погано, — не стала заперечувати я. — Слухай, але ж як би ми мене не маскували, очі-то залишаться! — хоч тепер мені можна на цю тему думати?! — І що може привертати менше уваги, ніж фіолетові очі й відсутність дракона?