1.2

З кожною хвилиною мої очі все більше лізли на лоб. Подумки, звичайно, так-то я сиджу абсолютно без руху й дуже серйозно ставлюся до всього, що вони говорять. Але подумки я можу собі багато чого дозволити, все одно тільки Рес побачить, а йому можна. З Іарідою й Даміром у мене теж є зв’язок, але іншого рівня — ми можемо тільки обмінюватися фразами. А от з Ресом все серйозніше й дає можливість покопатися в голові. Хоча теж не найглибший зв’язок, адже спогади або щось явно не призначене для нього йому не побачити. 

Хм, до речі, а ти про що зараз думаєш? От нехороша людина, ти навіщо від мене ментальний блок поставив?!

«Не варто».

«Чому?»

От зараз як від тебе поставлю, так подивишся, що варто й що ні.

«Ріє, ти як маленька!»

«Це ти від мене закриваєшся, а не навпаки»

«Просто кхм... мама потім мені не подякує за твої нові знання»

Тут він якось підозріло зам'явся, так що мені аж удвічі цікавіше стало.

«Рія! Що ж ти людської мови не розумієш?! Слів у мене цензурних для цього всього немає, а такі тобі знати ні до чого»

Ого, а це вже цікаво. Не пам'ятаю, щоб раніше його подібне бентежило. Це ж на скільки вони нецензурні-то? Від спроб розширити свій словниковий запас мене відірвали присяжні, які повернулися в зал суду. І от коли мені зачитали їх писульку, я вдруге ледь зі стільця не впала.

«Ріє, не смій!»

Вони взагалі у своєму розумі? Що значить, я зможу отримати свого дракона по закінченню навчання в академії? Як я туди взагалі без дракона потраплю? А чаклувати я як без дракона по-вашому буду? Навіть якщо мене візьмуть, я ж академії не закінчу!

Ментальний стусан Реса був досить відчутним.

«Я сказав — не смій»

«Ресе, але вони ж не розуміють! Це неможливо! Я... вони... та як ти це собі уявляєш?!»

«І що ти хочеш? Розповісти їм?»

Розповісти? Ні, звичайно, я ж не зовсім з глузду з'їхала! Те, що дракон і маг поодинці безсилі — найбільша дворянська таємниця. Дітям ще з пелюшок втовкмачують цей страх — страх, що прості люди про це дізнаються. У дитинстві розповідають всякі казки-страшилки, а от як підросли вже й страшилки не потрібні — нам просто розповідають історію. І в останній раз, коли це сталося, коли хтось з не магів дізнався...

«От і я про те»

«Але невже не можна по-іншому на них вплинути? Це ж свідомо неможливо!»

«Розберемося. А зараз заспокойся, у тебе вже очі світитися починають»

«Заспокоїтися? Я не віддам їм Риса!»

Він явно хотів щось відповісти, але певне в мене вже досить помітно світилися очі, тому що я почула адресовану Ресу думку Даміра: «виведи її звідси».

На мене Дамір просто подивився, і це подіяло як холодний душ. Я раптом зрозуміла, що я взагалі-то сиджу в залі суду ну й все таке, а у мене вже очі світяться. Очі світяться! Так, дійсно час забиратися, ще не вистачало влаштувати тут нервово-злий викид сили. І що тоді Меріонам буде коштувати визнати мене взагалі неадекватною, неконтрольованою й небезпечною? 

Тоді Риса можуть забрати по-справжньому. Не так, на кілька років під час навчання в академії, а по-справжньому й назавжди. Хоча в мене все ще великі сумніви, що я без нього взагалі потраплю в академію... та нікому його не віддам! Це мій дракон! Та й спробуйте його забрати — у Риса характер ще той.

Власне, прояви характеру Риса ми побачили вже зовні, де його безрезультатно намагалися зловити. Ох, хлопці, удачі вам — живим він не здасться.

«Ріє, вони з Шаару. Там про нього подбають»

Шаар... Шаар служив одночасно лікарнею для драконів і притулком для тих, чиї маги загинули. Звичайно, таких було небагато, але якщо рід обривався, а дракон, що належить йому, залишався — його забирали в Шаар. Якийсь час він проходив реабілітацію, якщо це можна так назвати. Складно, дуже складно втрачати істоту, з якою в тебе була одна аура, закріплена ритуалом на крові. Літні дракони, або ті, хто так і не зміг оговтатися, залишалися в Шаарі. А молодняк проходив «реабілітацію» й вибирав собі нового господаря — безкрилих в імперії вистачає. 

Це не так-то просто — стати другим обраним господарем дракона з Шаару. До охочих багато вимог й у працівників, так що до драконів допускають не більше третини. Інші відкидаються з тих чи інших причин. А тих, хто пройшов, далі чекає другий, набагато більш ретельний відбір — відбір дракона. І довести дракону, що ти його гідний, ох як не просто.

Ще я знаю, що драконяток, у яких загинули батьки, регулярно привозять в Шаар, щоб вони могли спілкуватися з дорослими, вчитися в них і зрозуміти правила зграї. Взагалі, будь-які проблеми, пов'язані з драконами, вирішувалися в Шаарі. Риса одного разу теж возили в туди, коли він зламав кінчик хвоста. Зовсім молодий ще, учився літати. Пам'ятаю, як я переживала, але за місяць від травми не залишилося й сліду. 

Так, в Шаарі працюють фахівці вищого класу, і я б могла довірити їм навіть Риса, вони б про нього подбали. Інша справа, що я не можу, просто не можу жити без нього.

— Це ваш дракон? — підійшов один з шаарівців. — Будь ласка, дозвольте нам забрати його

Я ледь не відповіла йому щось на кшталт «це дракон мого батька й вибачте, він дуже сильний, щоб я могла з ним впоратися». Або ще якусь відверту маячню, яку я кілька годин слухала в суді. Рес видав мені вже другий за день ментальний стусан. 

Нормально?! Я навіть подумаю над тим, щоб образитися на нього. Хіба я сама не розумію, що вони ні в чому не винні? Навпаки, вони допоможуть і подбають про нього, там йому буде добре. Або я, по-твоєму, не розумію, що якщо вони вважатимуть Риса агресивним і неконтрольованим, то йому же буде гірше? Та розумію я все, що не дурна ж!

— Відкличте своїх людей

Шаарівець, мабуть, подумки, передав іншим моє прохання, і вони опустилися до нас. Я заплющила очі й покликала Риса через риар. Відкрила я їх тільки коли він опустився поруч і з шумом видихнув повітря. Це він так мою увагу привертає.