Частина 2 /Розділ 31 Орбітальна станція Алерія — грядуть нові порядки

Алекс

— Дякую тобі, Єво, за допомогу, — підійшовши до неї та обійнявши її, сказав я. — Твоя допомога була неоціненна. І от знаєш що, я хочу ще раз звернутися до тебе з проханням про допомогу, хоча я й бачу, що ти повернула собі сенс подальшого життя в продовженні своїх наукових досліджень. І, скоріше за все, ця ціль і буде у тебе в пріоритеті, але прошу, допоможи нам своїм неоціненним досвідом - навести лад на Орбітальній станції. Я маю на увазі, допоможи розробити та організувати структуру місцевої влади, можливо, за зразком старої імперії, а, можливо, й взагалі організувати все по-новому, адже ламати нічого не потрібно. Бо пірати й так всю владу тримали в своїх руках, і на станції діяли їхні, піратські закони.

Єва хотіла щось відповісти, але я зупинив її: — Єво, зачекай, ми це обговоримо трохи пізніше, давай розберемося з цією печерою Алладіна. Я вже дав команду дроїдам переправити це все в імперську скарбницю і сподіваюсь, що ти очолиш команду по ревізії цих скарбів. Скоріше за все, ти ще багато чого знайдеш, що колись належало тобі і твоїй лабораторії.

— А тепер запрошую всіх на засідання невеликої імперської ради, я б назвав це неофіційною найвищою палатою ради. В нашому камінному залі в приємній невимушеній атмосфері вип’ємо кави та й зробимо мозковий експрес-штурм з питання, що ми маємо в активах і як діяти у подальшому часі. Це не буде глобальний план, ми ще не готові до цього, але це буде та основа, той трамплін, від якого відштовхнемося на шляху будови нашої держави.

— А тепер усі вільні на 30 хвилин, і потім я чекаю всіх у мене в палаці. І, підхопивши під руку свою милу Ліанночку, миттю телепортувався до своєї оселі.

— Алексе, ти просто неймовірний! — сміючись, сказала Ліанна, даруючи мені солодкий поцілунок. — Так, я такий і є, — відповів я, і ми разом голосно розсміялися. — Послухай, моє сонечко, мені вкрай необхідно з тобою поговорити та порадитися. Кілька днів тому ти була трохи іншою, занадто спокійною, яка не цікавилася моїми державними справами. — Так, я це знаю, — відповіла вона, — тому уважно вислухаю всі твої претензії та зауваження до мене. — Дурненька ти моя, — поцілувавши її і обійнявши, продовжив я, — як у тебе виникли такі думки? Ти ж знаєш, що пам’ять моя залишилася і мені соромно за себе, за ту, якою була. Адже занадто багато приділяла собі уваги, хотіла, щоб і ти приділяв мені теж більше, зовсім не беручи до уваги, що ти все-таки імператор.

— Ліанно, — зупинив я потік її слів, — прошу, давай закриємо це питання назавжди і більше ніколи не повертатимемося до нього. Я подивився в очі Ліанни, і вони з вдячністю повернули мені мій погляд. — Тепер наступне питання — ми вдвох живемо в нашому палаці, але в розмовах з іншими людьми чи то розумними, я постійно кажу, що, наприклад: «запрошую до свого палацу», тобто акцентуючи, що палац мій. Мені б дуже не хотілося, щоб ти це брала близько до серця, наші жінки-землянки вже б давно багато чого розповіли мені, де наше, а де моє...

Ліанна розсміялася: — Алексе, милий, тебе не повинні хвилювати такі думки взагалі, ти ж все-таки імператор, тому не тільки палац твій, а й вся імперія твоя. — Дякую тобі, моє сонечко, за розуміння і за твої мудрі думки, — відповів я Ліанні. — Але це ще не все, я хочу просити тебе забрати повністю під своє керівництво весь наш палац. І ще одне питання до тебе — ти вмієш рахувати гроші і давати їм лад? — Звичайно, що вмію, мною вже давно отримані всі знання на цю тему. Адже берегти та тримати в порядку домашню скарбницю — це був обов’язок дружини. — А дай ще одну відповідь: раніше в тій старій імперії у імператора була своя скарбниця, а у імперії — своя? — Так, мій імператоре, хоча деякі імператори частенько плутали їх. — От і добре, моя гарненька, офіційно призначаю тебе головною повелителькою наших коштів, — сказав я, міцно поцілувавши її. — Алексе, — знітившись, звернулася до мене Ліанна, — але ж у мене взагалі немає нічого. — По-перше, в мене є кошти, — відповів я, — і досить-таки чималі, а по-друге, це мій обов’язок — утримувати тебе, свою дружину.

— Так, на сьогодні поки що все, через 5 хвилин нам необхідно йти до камінної зали, от тільки я забув дати розпорядження, щоб привели зал у відповідний стан. — Не хвилюйся, Алексе, я вже про все подбала і ще запросила наших друзів ШІ — головного медика Кею, управителя першою космічною станцією Стенлі та управителя станції Алерія — Декара. Алексе, і ще я, на свій розсуд, використала ШІ, який керує залою засідань імперської ради. Видала йому задачу супроводжувати наше засідання та зробити запис засідання під особливим протоколом, який ти маєш підтвердити. — Це мудре рішення, Ліанночко, — відповів я. — Ну що, вперед. Нас чекають дуже важливі справи та задачі.

Всі майже одночасно з’явилися в камінному залі. В каміні потріскував справжній вогонь, створюючи невимушену домашню атмосферу.

— Вітаю вас, мої дорогі друзі та соратники! Сьогодні відбудеться перше і, мабуть, найголовніше засідання, на якому необхідно буде визначити перші кроки нашої діяльності. На правах Імператора я почну говорити першим. Доводжу до вашого відома, що буде вестися повний запис нашого засідання, це робиться чисто для того, щоб ми потім не забули про яке-небудь важливе питання. Доступ до цього та й інших записів в цьому залі будуть мати тільки учасники цих зборів. Якщо є зауваження, то давайте обговоримо.

— Давайте я озвучу для початку найбільш невідкладні задачі, які необхідно вирішити якнайшвидше:

1. Першою і однією з найголовніших задач було об’єднання всіх десяти сонячних систем, які знаходяться в складі імперії під назвою Домініон Алерія. Я це зробив, побувавши в місцях сили кожної сонячної системи, так би мовити, я авторизувався як імператор на кожній із них. Відповідно, всі десять сонячних систем об’єдналися в одну систему та знову отримали такий захист, що жоден чужий зореліт не зможе ні вилетіти з імперії, ні залетіти в імперію. А отже, ця задача виконана.