Частина 2 - Розділ 5. Ліанна — повернення додому

— Таточку, — звернулася Ліанна до батька, — розкажи, будь ласка, про маму, братика та сестричку. Де вони? — Доню, вони в повному порядку, а після того, як ти повернулася до життя, то взагалі стало ще краще.

— Мій Повелителю, — промовив Алерон, — дозвольте звернутися до Вас та Ваших друзів. — Апу Алероне, — відповів я, — я хочу запропонувати на найближчий час відійти від етикету та спростити спілкування в нашому близькому колі, без титулів. Тим паче, що ми всі стоїмо на одних щаблях ієрархії Імперії, й ще в такому вузькому колі.

Алерон відповів: — Я нічого проти не маю, і це не суперечить етикету серед вищої аристократії. От тільки як це — звертатися по-простому до Вас, мій Повелителю?

Тут Ліанна подала голос: — Тату, звертайся до Алекса як до сина. Вона ніжно глянула на мене, чекаючи підтвердження на свою пропозицію. Я миттю зорієнтувався та й відповів: — Звичайно, я згоден, і це правило буде діяти завжди, коли ми будемо в такому складі, тобто без сторонніх осіб.

— От і добре, — промовив Алерон. — А тепер всіх запрошую до мого дому, тим паче, що вся сім’я з нетерпінням чекає на Ліанну. — Як це можливо? — спитала Ліанна. — Звідки вони знають про мене? — а потім сама і відповіла: — Ну звичайно ж, це Єва встигла все розповісти. — Все чи не все, — відповів Алерон, — але ми вже встигли з нею поговорити, і вона трохи ввела нас в стан справ Імперії.

— Ну так тоді чого стоїмо, кого чекаємо? — спитала Ліанна та глянула на мене, а я у відповідь так само подивився на неї.

До розмови приєднався Алерон та повідомив, що в цьому залі знаходиться кабіна імператорського телепорталу. В присутності Імператора можна всім разом відправитися в будь-яку точку, навіть всієї Імперії, де знаходяться такі ж подібні кабіни. — А так як я входив до складу вищого керівництва Імперії, то і в моєму будинку є така кабіна.

Алерон пішов вперед до дверей в стіні, підійшли і ми та й зупинилися перед ними. — Прошу, мій Повелителю, Ви маєте йти першим, бо тільки перед Вами відчиняться ці двері.

Я сам собі посміхнувся. От і Алерон, вирішив зробити мені перевірку... Але я нічого поганого в цьому не побачив, проте стиха спитав у Ліанни: — Яку посаду займав твій тато? Вона відповіла, що він керував Департаментом безпеки Імперії. «Отже, в мене вже є один з генералів, чи як тут називалися високопоставлені військові», — із задоволенням відмітив я.

Як тільки ми зайшли до кабіни телепорталу і двері зачинилися, я автоматично уявив таку ж кабіну в будинку Алерона. І як тільки я глянув на нього, то побачив, як миттю змінилося оформлення кабіни і здивований вираз обличчя Алерона, але він нічого не сказав мені.

Проте на ці мої переглядини з Алероном звернула увагу Ліанна. Вона ментально мені відповіла, що тато був здивований, як я зміг точно вказати маршрут перенесення телепорталу. Я відповів Ліанні, що це відбулося чисто інтуїтивно та автоматично, я й сам не зрозумів, як це відбулося. Хоча ні, я реально зрозумів: спочатку представив маршрут, а потім, коли я глянув на обличчя Алерона, відбулася активація кінцевої адреси подорожі.

Тепер двері кабіни відчиняв господар оселі, до якої нас запросили. Ліанна вибігла першою та кинулася в обійми жінки, яка стояла посеред кімнати. Поряд з нею стояв молодий чоловік, старший за Ліанну, та юна дівчина, схожа на Ліанну. І знову полилися сльози та почулися жіночі ридання, але це були сльози радості від зустрічі з ріднею.

Алерон, підійшовши до них, сказав: — Ну годі вже, головне, що ми всі живі і нас чекають важливі справи. А до речі, — спитав Алерон, — скільки років ми проспали? — Трохи більше тисячі, — відповів я і побачив, як раптово, в німому здивуванні застигли обличчя рідні Ліанни. — Тисяча років... — протягнув вголос Алерон та й замовк.

Я трохи помовчав та й подумки сказав Ліанні, щоб вона почала розряджати атмосферу. Вона миттю відгукнулася на прохання та почала говорити. Спочатку вона представила нас своїм рідним. — Любі мої мамо, братику та сестричко, дозвольте я представлю вам своїх друзів. Вона підійшла до Вікторії та Крістіни, стала поміж ними та, обнявши їх за плечі, промовила: — Це мої подруги: Палла Вікторія та Палла Крістіна, та їхні чоловіки — Апу Стас та Апу Андрій.

Я звернув увагу на те, як їхні вирази облич, окрім Алерона, змінилися на здивовані. — А цей гарний хлопець, — весело сказала Ліанна, підійшовши та й пригорнувшись до мене, — мій майбутній чоловік — Тлатоані Алекс.

Після цих слів реально настала німа сцена, але, вийшовши наперед, Алерон підтвердив слова дочки: — Все так і є — Алекс дійсно справжній Імператор, ви мені вірите? А от чи візьме він нашу дочку собі за жінку, я не знаю.

Тут Ліанна з тривогою глянула в мої очі та й схвильовано перепитала: — Адже візьмеш? Так? Я міцно обійняв її та поцілував в губи: — Звичайно ж, моя дорогенька.

І тут обличчя Ліанни засвітилося радістю, але сльози все одно потекли. — Ти чого плачеш? — спитав я Ліанну. — Я... я... — сказала вона, — злякалася, раптом скажеш ні.

«Як же ж я міг сказати ні, адже ми кохаємо один одного», — відповів я передаючі свої думки лоіанні. А потім повідомив гучніше: — До речі, хочу вам повідомити, що Ліанна має в своїй ДНК імператорську мітку, точно таку, як і в мене.

І знову я з Ліанною побачили німу сцену. — Досить нам сьогодні потрясінь, — сказав я та й запитав: — Хто представить нам ваше сімейство?

Ліанна знову прийшла в рух, підбігла та обійняла свою матір: — Це моя мама — Палла Лін, це мій старший брат Апу Елмар і моя менша сестричка, поки що просто Аелі.

Я взяв ініціативу у свої руки та промовив: — Прийшов час поговорити про наше сьогодні та наше майбутнє. Алероне, давай десь присядемо всі разом та розберемося з подіями, які зараз почали відбуватися у зв’язку з повним відновленням Імперії.

Ми перейшли до більшої зали, сіли на щось схоже на диванчики, перед якими на столиках були виставлені у вазах різні екзотичні фрукти. — Звідки у вас таке невідане багатство? — спитав я у господаря.