Глава № 2

Березень
-    Так і знала, що знайду тебе тут. – імператриця увійшла в бібліотеку палацу.
-    О, радий тебе бачити Реє. Хіба ти не була зайнята обліком залишків палацових зимових припасів?- Сігвальд піднявся з крісла, що стояло біля каміну. 
-    Я настільки гарно вишколила місцевих економок та дворецьких, що вони до зернинки будуть знати кількість залишків пшениці і до ниточки кількість пряжі, - усміхнулася королева – в мене є до тебе прохання. Гряде війна і може статися все, що завгодно…
-    Реє, в нас найкраще військо, навіть прокляття не завадить нам перемогти… - почав герцог, але був перебитий.
-    Сінгвальде, будь – ласка, дай договорити. Ти найрідніша людина після нас з імператором для спадкоємців. Я впевнена, що з Марлоку ти повернешся переможцем, але не забувай, що гірша загроза це прокляття. Тому я прошу тебе, якщо ти повернешся з війни, а столиця вже буде під владою прокляття, сідай на корабель і пливи в Гаурію. Я з імператором не зможемо поїхати, адже на нас відповідальність за народ Дармонгу. Дітей я відправлю в Гаурію ще в травні, так вони будуть в безпеці. Якщо зі мною та з Вальгардом щось станеться ти маєш взяти регенство та виховати спадкоємців і відновити імперію, - під кінець своєї промови імператриц ледве стримувала сльози.
-    Ні-ні, Реє, чуєш я дуже ціную твою довіру, але ми всі разом знайдемо вихід з цієї ситуації, - Сінгвальд приобійняв імператрицю, - ти ж не думаш, що я так часто залишаюся в бібліотеці лише через любов до книг? Я з листопаду шукаю спосіб як перемогти прокляття і нарешті мої пошуки почали давати плоди. Ось дивись, - герцог відкрив карту їхнього світу, - на півдні Марлока, біля озер Сельхор та Бельхор, колись жила народність улени. Ти чудово знаєш, що їм належала неймовірна магічна сила, одного їхнього артефакту вистачило б щоб зняти прокляття.
-    Але ж вони вважаються зниклими. Хіба не про це нам говорять останні двісті років? – засомнівалася імператриця.
-    В тому і справа, улени зникли швидко і безслідно. Потім було занадто багато переконань, що вони пішли назавжди і ніколи не повернуться. В історії не має жодної згадки, про якусь хворобу чи геноцид, яким можна було б це пояснити. Вони просто були, а потім раптово пропали, наче були стерті з лиця землі. Я б зрозумів якби в літературі Марлоку не знайшов би нічого з цього приводу, бо ж вони покривали б будь – якими способами свої злочини, якби улени зникли з їх вини. Але в жодних джерлах не має причин їх зникнення, навіть, теорій чи здогадок. І найголовніше їх ніхто не хотів знайти, а ті хто намагався зникали безвісті. Хіба це не дивно? Могутня народність просто безслідно зникає і нікому немає до цього жодного діла.- завершив Сінгвальд.
-    Тож ти хочеш знайти представників цієї раси і вмовити їх зняти прокляття? Ти не думаєш, що це звучить занадто фантастично?- скептично мовила Рея.
-    Я всеодно буду в Марлоку, а коли буду повертатися додому з перемогою зазирну на кілька днів на півострів, якщо не улену то якийсь їхній артефакт маю знайти в місці їх сили.- запевнив герцог.
-    Але пообіцяй мені, що не згаєш на це занадто багато часу. Все таки це лише здогадки і тому не треба покладати на них багато надій.- сказала імператриця і вийшла з бібліотеки.
« Я все одно знайду цю народність чого б мені це не коштувало і не дозволю покляттю поглинути мій дім!», подумав герцог.
В той же час...
Лорелей стояла біля злиття священних озер. Сьогодні був її дев’ятнадцятий день народження. Найважливіший день в житті кожної улени. Після численних ритуалів, що посвятили її як повноправну дорослу улену, вона мала зазирнути у найсвященіше та найсильніше місце для її народності. Через це проходила кожна улена, навіть, незважаючи на те, що останні двісті років вони жили обусоблено та переховувалися від усіх можливих народів. Всі пройдені сьогодні Лорелей ритуали були не простою даниною традиціям, вони давали вихід магії, що з народження живе у кожній такій дівчині. Без них жодна улена не зможе дожити і до двадцяти років, вона просто згорить від надлишку чарів. Тепер перед Лорелей залишився останній етап посвячення. В озері дівчина побачить свого супутника, єдину людину, що зможе без шкоди для інших забирати надлишки магії з резервів улени. Якщо ж цього не робити улена не лише помре сама, а й знищить все навколо. Сплеск магії буде настільки сильним, що зможе відкрити портал в паралельний Всесвіт. Усвідомлюючи всю важливість моменту Лорелей не могла, навіть дихати, хоча не було зрозуміло це від хвилювання чи від того, що стояла сіра березнева погода, а на дівчині була лише біла довга ритуальна сорочка. Важко зітхнувши дівчина опустилас перед водами озера на коліна. У воді вже було її відображення, ніби перед дзеркалом Лорелей прочесала пальцями заплутане від вітру довге, біле, хвилясте волосся. Білий колір волосся мали всі представниці її раси і це були лише жінки. Улени - дочки Місячної Богині, покровительки жіноцтва та магії. Вона - їхня матір та заступниця, наділила своїх дітей неабикою силою та прекрасною зовнішністю. Окрім білого кольору волосся від Матері їм дістався фіолетовий колір очей та гнучкий, стрункий стан, ніби місячний промінчик опівночі. Примруживши, миндалевидні фіалкові очі Лорелей поки бачила лише своє обличчя. Тонкі риси надавали аристократичності, акуратний прямий ніс вже трохи порозовів від холоду, високі скули обрамляли неслухняні пасма волосся. Хвилин п’ять зовсім нічого невідбувалося. З очей дівчини впала одинока сльозинка відчаю від якої по воді пішли кола. На дні озера щось блиснуло і дівчина побачила зображення. Велика кімната, судячи з усього бібліотека, бо всюди куди вистачало погляду були книги. Там яскраво горів високий камін біля якогов кріслі вальяжно сидів чоловік. Лорелей не могла бачити ні його обличчя, ні зрозуміти якого він зросту. Єдине, що було їй доступно це колір волосся незнайомця. Чоловік був брюнетом, хоча й це також було не точно, бо в його зачісці грали спалахи вогню. « От би він зараз підвівся, інакше як я зможу його роздивитися?», подумала Лорелей. Незнайомець ніби почув прохання улени. Він відклав книгу і підвівся з крісла. Дівчина побачила його високий зріст, але обличчя ще залишалося в тіні. Наче відчувши, що за ним спостерігають, чоловік пішов прямо на Лорелей. Нарешті улені відкрилося його обличчя, овальне з прямим носом і високими скулами, високий лоб на який падають пару неслухняних пасм, трохи хижий розріз очей в яких все одно світилась доброта і незвичайно блакитний їх колір. Такі очі можуть проникнути в саму глибину людської душі і добровільно витягнути звідти всі таємниці. Від хвилювання Лорелей й не помітила як її волосся самостійно заплітається у косу та вкладається в корону навколо голови – символ безкінечності та переродження, якою і є Місячна Богиня. Зображення на воді поблідшало, а потім і зовсім зникло, що означало завершення ритуалу. Тепер Лорелей була спокійнв, вона побачила свою другу половину, а отже скоро з ним зустрінеться. Інакше і бути не може. Навіть, холодна та сіра березнева погода не лякала дівчину, що поверталася в поселення повноправною дочкою Богині.