Глава № 1

В кабінеті імператора зібралися 4 наймогутніші людини країни. Дармонг з найдавніших часів вважався найсильнішою імперією на материку. Лише повний дурень міг кинути їй виклик. Ним, на жаль, був король сусіднього королівства. 
-    Отже готуємося до війни?- відійшов від яскраво палахкотіючого каміну герцог Сігвальд Кеорійський, генерал та молодший брат імператора.
-    На жаль, цього не уникнути – після невеликої паузи відповів граф Гремузький Кар’ян Бальштенд –  міністр охорони імперії та голова таємної канцелярії,  - шпигуни донесли мені, що Марлоцький король Альвин збирає війська і готується напасти на наші кордони після літнього сонцестояння.
-    Марлокійці повністю втратили свою честь. Вони, наче гієни, нападають як тільки почують запах слабкості. – протер очі імператор.
-    Ваша Величносте, у них ніколи не було честі і те, що вони зробили з моєю сім’єю тому підтверження. – відповіла імператриця Рея. Це була висока темноволоса жінка, прнцеса Бригерії. Свого часу, коли Бригерія та Дармонг вирішили укласти династичний союз і одружити принцесу з майбутнім імператором, Марлок без оголошення війни, напав на королівство. Бригерія не була готова до несподіваного нападу, адже найкращі воїни супроводжували принцесу до столиці Дармонгу. Марлокійці винищили всю королівську родину та всіх можливих претендентів на трон. Її високість залишилася самотньою в чужій країні. Вона сама дивом залишилася живою, адже, навіть, в імператорський палац неодноразово підсилали найманців, що мали б розправитися з нею, - я ніколи не забуду, що вони зробили з моїми рідними, навіть дітей не пожаліли. – згадала імператриця.
-    Вони отримали після цього по заслугам. Ми їм помстилися, але, їхня пам’ять, мабуть, занадто коротка. – приобійняв імператор дружину. На щастя для обох, союз двох спадкоємців став не лише гарною династичною угодою, а й щирими взаємними почуттями, що трапляється не часто між правителями країн. 
-    Чим імперія завинила перед вічними Богами? Ми вже 5 років не можемо знайти спосіб зняття прокляття гнилої землі з північних територій, а тут ще й Марлок збирається йти на нас війною. – герцог у відчаї підійшов до вікна. Столицю замітало снігом, що й не дивно, через кілька днів мало наступити зимове сонцестояння. Це означало, що на підготовку війська до походу та стабілізацією прокляття на болотах лишилося півроку. 
-    Сігвальде, доклади ситуацію на півночі – наказав імператор.
-    З настанням зими нечисті з боліт стало важче пробиратися до найближчих поселень, але й воїнам стало важче з нею боротися. Провізії та зброї вистачає, але захисний купол дає все більше тріщин, нам треба більше захисних амулетів, рядові маги не встигають наповнити свої резерви. Поки що ми тримаємося без значних втрат, але якомога швидше треба знайти нові джерела магії інакше на наступну зиму прокляття може досягти столиці, потім і півдня. - доповів герцог. Високий і темноволосий як і його брат. В герцога та імператора був один блакитний колір очей, але погляд молодшого був м’якший та й по тілобудові вони трохи відрізнялися, Поки старший спадкоємець вивчав дипломатію та закони необхідні для керування країною, молодший з усією завзятістю тренувався на плацу на одному рівні з солдатами, чим і викликав повагу у війська, яким тепер неофіційно керував. Молодший мав тіло воїна, жилистий та широкоплечий він без вагань міг називатися одним з найкращих офіцерів імператорської армії. Його ж Величність теж був натренований, але так як він був старшим спадкоємцем, йому заборонялося необдумано ризикувати. Імператор використовував дипломатію та хитрість, там де герцог йшов напролом. 
-    Я накажу придворним магам створити якомога більше заряджених амулетів. Я віддам на це все дорогоцінне каміння, що знайдеться в королівській скарбниці. Ми будемо робити все можливе, щоб не пустити нечисть до столиці та півдня. З Марлокійцями вже якось розберемося, адже вони лише люди не наділені такою жагою вбивати як у тих монстрів. – відповів імператор Вальгард  V Розумний. Він правив лише 10 років, але вже заслужив любов народу та став відомий як мудрий і справедливий правитель. 
-    Ваша Величносте, якщо Ви не заперечуєте я займуся підготовкою провізії та укріпленням фортець на кордоні з Марлоком і відправлю гінця в Бригерію з наказом зайняти більшу територію земель під ранні посіви, та більше видобувати дорогоцінного каміння для створення артефактів від прокляття. – запропонувала імператриця Рея.
-    Звичайно, Ваш народ буде охочіше слухати свою королеву, ніж чужого імператора. – мовив імператор.
-    А я займуся своєю улюбленою справою - підішлю нових шпигунів до Марлоку. Нещодавно почув, що Альвин увів в моду інтерес півднем, думаю принцеса з заморської острівної країни, що прибуде до них з дипломатичним візитом з дня на день буде чудовим інформатором. – граф лукаво посміхнувся. Король Альвин не знав, що Гаурська спадкоємиця з якою він домовився про майже дармову поставку перлин, вже давно уклала таємний союз з Дармонгом в обмін на поставку провізії і захист від піратів. Гаурія була майже колонією для Дармонгу, але ще зберігала певну автономію. 
-    Не люблю зловтішатися, але все таки як вчасно Гаурія стала потерпати віл нестачі прісної води та неродючої землі. – хмикнув імператор. 
-    На мені ж залишається утримання розповсюдження прокляття та підготовка армії. – герцог закрив штору від вікна біля якого стояв та вперше за 20 хвилин звернув свою увагу на присутніх у кабінеті. 
-    Не дарма я віддав тобі всі лаври управління армією, ти це робиш найкраще, брате. – похвалив його імператор. Сігвальд лише кивнув на похвалу. Він це й так чудово знав. Незважаючи на чудові дипломатичні вміння та гарну зовнішню політику в імператора не було такої війської хватки, яка передалася герцогу, - що ж думаю на сьогодні засідання можна вважати завершеним. Ця новина була не з приємних, але з допомогою Богів ми впораємося. – закінчив імператор. 
Перший з кабінету вийшов граф Бальштенд. Він мав приблизно 60 років, хоча може й більше. Імператорській родині він служив вірою та правдою вже 35 років, а до того його минуле не було відомим. Знали лише, що він з Лекширського північного королівства. Люди пліткували, що він був берсерком - міфологічним надвоїном. До того ж це було не дивно, адже саме в Лекширі був поширений цей культ елітного невбиваємого війська. Імператор знав, що Кар’ян колись з чистої випадковості врятував його батька на зимовому полюванні. Минулий імператор взяв, на той час ще мололого хлопця, до себе в зброєносці, а потім після численних заслуг і вірної служби дарував титул графа. Хоч міністру охорони перевалило за шостий десяток в ньому ще були видимі сліди минулої військової служби, тому хто знає, може Кар’ян і справді був берсерком? Після графа кабінет покинув герцог. Він був задумливий. Сігвальд як ніхто розумів, що в жодній війні не буває переможців. Це правило вже не один раз доводила його війна з нечистю, яка під його командуванням продовжувалася вже 3 роки. На болотах він втратив не одного бойового товариша, герцог знав майже кожного свого солдата. Жалісливість це та риса, що б псувала Сігвальда як воїна, але це єдине, що тримало його людяність. Коли в кабінеті залишилися тільки імператор та імператриця, жінка, підійшовши, до каміну зітхнула:
-    Вальгарде, я втомилась. Коли наші проблеми закінчаться? Коли ми зможемо жити і правити спокійно? Спочатку марлокці знищили мою родину, потім активізувалося це прокляття, а тепер нам грозить війна в якій ще невідомо чи переможемо, адже ми будемо воювати на два фронти. 
-    Реє, я зроблю все можливе і неможливе, щоб раз і назавжди зняти прокляття і показати Альвину його місце. Дармонг завжди був могутньою імперією, ним і залишиться. Не забувай, що наш народ- діти Світлого Бога, а він ніколи нас не лишає.- імператор обійняв дружину і поцілував у скроню.
-    А що буде з дітьми? – прошепотіла вона.
-    Якщо з нами щось станеться Лея та Леоніл відправляться в Гаурію. Там їх не зможе дістати ні Альвин, ні прокляття. Я вже давно розпорядився побудувати там невеликий маєток та відкрив солідний рахунок в гаурському банку на їхні таємні імена. Діти завершать справу батьків і відновлять імперію. – запевнив Вальгард. Імператриця лише важко зітхнула. А груднева метіль тільки посилювалася за вікном, ніби відчуваючи неспокій, що скоро охопить країну.