Розділ 24

Бабуся Стефа остаточно закріплює нашу перемогу над дідом і той неохоче, але все ж таки згоджується залишитися в лікарні, а ще обіцяє виконувати всі рекомендації лікарів. Я не впевнений в його слухняності, але те, що він лишається тут, це вже можна вважати досягненням. 

Поки ми чекаємо Макса у дворі лікарні, Ба цікавиться як в мене справи на роботі. Я усміхаюся і щоб не хвилювати її ще й своїми проблемами, відповідаю, що все добре. Вона не розпитує деталей, але з виразу її обличчя розумію, що не повірила. Але ж не казати мені їй, що мій інвестор запропонував, точніше поставив мене перед фактом, що я маю одружитися з його донькою. Варіантів в мене два: прийняти пропозицію Огінського з усіма його бонусами до моєї кар'єри і тішитися, що моя компанія та команда матиме все про що тільки може мріяти молодий стартапер. 

Але якщо відкинути кар'єрні можливості, то ця пропозиція означає, що я свідомо засовую голову в “щасливий шлюб” з Аліною, здаю себе в користування їй та родині Огінських терміном на десять років. Це та межа, після якої можливе розлучення і то, якщо в нас не буде спільних дітей і в Аліни не буде претензій до мене. Відмова від одруження з Аліною, тобто другий варіант, означає, що я збережу свої принципи, але знищу MD-flush і своє майбутнє в ІТ-сфері. Кажуть, що з двох зол обирають менше, але яке ж тут менше? 

По дорозі з лікарні прошу Макса заїхати в магазин, щоб купити додому продуктів. Беру кошик і пропоную бабусі обирати все необхідне. Коли підходимо з нею до полиці з шоколадом, то в голові несподівано звучить голос Солі і її “я не їм молочний шоколад”. Не можу пояснити чому, але тягнуся до чорного шоколаду і кладу декілька плиток у кошик. 

— Маркусю, ти ж не любиш чорний шоколад, — бабуся Стефа як завжди все помічає. 

— Це для Макса, — ляпаю перше, що в голову приходить.

— Макс буде задоволений, — хитро усміхається бабуся, наче знає, про кого я подумав, коли брав той шоколад. Я й сам не можу пояснити нащо той шоколад мені. Згадав Солю і взяв. На цьому логіка обривається.

Скуповуємося з бабусею і Макс відвозить нас додому. Не встигаємо вийти з автівки як тітка Дарина вже тут як тут. Захопила в полон мою Ба і повела на ферму, щоб відзвітувати, що там відбулося за час відсутності діда. Цікаво чи про Солю розкаже?

— Розумнику, в тебе все добре? — Макс допомагає мені занести пакети з продуктами до кухні, сідає на стілець і дістає з пакету плитку молочного шоколаду з цільними горіхами. Нетерпляче розгортує і одразу відкусує майже половину. 

— Проблеми на роботі, але сподіваюся, що скоро їх вирішу, — не хочу розповідати правду, бо Макс не зрозуміє. Я ще сам до кінця не розібрався як мені вчинити. Обидва варіанти Огінського повний відстій. А третього я не бачу. 

— То ти з Солькою тепер типу "друзі"? — з повним ротом шоколаду продовжує розмову друг.

— Не друзі! Вона злиться на мене через ранковий візит тітки Дарини, — відкорковую собі пляшку мінералки і приземляюся на стілець поруч. — А я винен хіба в тому, що до мене в кімнату всі заходять без стуку, як до себе додому.

— На правах твого найкращого друга, можу й не стукати, — шкіриться Макс і тягнеться до пакета за чипсами, — А Сольку попустить. Вона просто не звикла, щоб про неї в селі говорили щось погане. 

— Чому одразу погане? — заглиблююся в теорію сільських пліток. Макс ідеальний провідник в цій темі. 

— А ти думаєш тітка Дарина, яка застала Солю в тебе в кімнаті майже голу, розкаже людям казочку про принцесу і принца? — хрумтить чипсами Макс. 

— Не майже голу, а в футболці і шортах. Це не одне і те ж саме.

— Мене можеш виправляти скільки хочеш, але всім, хто патякатиме писки не закриєш. Тож пропоную забити на ситуацію і дати людям поговорити про вас з Солькою декілька днів, поки не знайдеться якась цікавіша тема для обговорення.

— Ці плітки створять їй проблеми? 

— А ти хвилюєшся за неї? — підловлює мене Макс, продовжуючи хрумтіти чипсами. 

— Можливо ... — неохоче зізнаюся. 

— А що ще можливо? — хитро усміхається друг. 

— Максе, не будь як тітка Дарина.

Бабуся Стефа заходить на кухню і перериває нашу розмову. 

— Хлопці, може приготувати вам щось смачненьке? — дивиться на майже пусту пачку з чипсами в руках Макса. Напевне, подумки співчуває другу, бо він їсть таку гидоту, а не булочку чи хлібчик з маслом. Бабуся, така бабуся. 

— Я б з радістю згодився, але мені вже час, — Макс доїдає останні чипси з пачки і прощається з бабусею. 

— Ба, не ображайся, але, я також пас. Проведу Макса і працювати. Роботи багато назбиралось, — відмовляюся. 

— І нащо тоді було купувати так багато продуктів? — розчаровано розводити руками бабуся. Зітхає і береться розкладати куплені продукти по поличках. 

Прощаюся з Максом і першим ділом зідзвонююся з Богданом. У нього чудесний настрій. Він не психує, не кричить, що наш головний проєкт летить під три чорти, а вся команда звільняється. Причина проста — Аліна сьогодні не прийшла в офіс. Впевнений, що це чудо сотворив Огінський, бо лише він має вплив на свою дочку. Богдану вирішую не розповідати про нашу розмову з Вадимом Сергійовичем, бо наперед знаю, що він скаже погоджуватись і одружуватись з Аліною. Заради нашого спільного бізнесу та кар'єри мене можна принести в жертву родині Огінських. 

До кінця дня продуктивно працюю: оцінюю тестовий варіант інтерфейсу мобільного додатку для сурдоперекладу і даю зелене світло для продовження роботи, проводжу відеозустріч з розробниками і вислуховую їхні головні болі і пропозиції, приймаю запрошення на популярний український подкаст про ІТ-підприємців до 30. Це чудова безкоштовна можливість розповісти про себе і свою компанію на широку експертну аудиторію, привернути увагу інвесторів та познайомитись з цікавими людьми. 

Завершую свої робочі справи, коли за вікнами вже стемніло. Вимикаю ноут і йду на кухню, бо пообіцяв бабусі, що повечеряю з нею сьогодні. Вона чекала, тож не можу її підвести. За вечерею бабуся Стефа розповідає про справи на фермі. З її слів розумію, що катастрофи за відсутності діда не сталося, все працює у звичному режимі і всі задоволені. Це тішить.