Можливо, я тебе кохаю

Розділ 22

Я прокидаюся від того, що волосся Солі лоскоче мені обличчя, а сама дівчина солодко сопе в мене на грудях. Я не планував засинати поруч з нею, але як тільки повернувся в кімнату після неприємної розмови з Богданом, то зрозумів, що ні на яке крісло я не піду спати. Там надто незручно, а я надто втомлений, щоб мучити себе ще й некомфортним сном. Ліжко велике і нічого страшного не станеться якщо я обережно ляжу з іншої сторони від Солі і нормально висплюся.

Не пам'ятаю коли я заснув, але точно не в обіймах з Солею як зараз. Поки дівчина спить я акуратно забираю від неї свої руки. Намагаюся відсунутись. Соля сонно ворушиться, але очі не поспішає розплющувати, рукою випадково торкається мого пресу. Легенько веде по ньому, наче перевіряє чи він справжній. А коли розуміє, що я — це не сон, то забирає руку від мене, наче в окріп її засунула, миттєво розплющує очі і схоплюється з ліжка. Присоромлено кліпає. З розтріпаним волоссям і цими великими красивими очиськами виглядає наче ельфійка з фентезі-серіалів. 

— Як тобі спалося? — бадьоро встаю з ліжка. Підходжу до вікна і розпахую навстіж штори.

— Нормально, — дівчина мружиться від сонячних променів, які розсипаються на неї через вікно, піднімає руки вгору, щоб пригладити волосся. Коли вона це робить, то моя футболка підстрибує на ній, оголюючи стрункі ноги і трусики в квіточку. Красива картинка, яку складно проігнорити. Дівчина спочатку не помічає мого залипання на ній, але коли я надто довго дивлюся не туди куди треба, то миттєво червоніє і перестає поправляти волосся. 

— У тебе красиві ноги, — ляпаю дурню. Почуваюся підлітком спійманим на розгляданні старшої дівчини. Майже так і було, але з віком в нас навпаки. 

— Чому ти спав в ліжку, а не на кріслі? — Соля пропускає повз вуха мій недолугий комплімент. Поспіхом натягує на себе шорти. — Футболку тобі поверну завтра, — холодно додає, згрібає свій топ зі стільця і запихує собі в сумку. 

Знову злиться. Хоч ніякої катастрофи не трапилось.

— Крісло незручне, — спокійно відповідаю. — Футболку можеш залишити собі. Вона нова і з оригінальним лего-принтом. Друг привіз мені її з Біллунда*.

Я вдячний Солі за підтримку і хочу й надалі спілкуватися з нею. Але дівчина думає інакше. 

— Мені не подобається лего, я не знаю де знаходиться Біллунд і мені не треба твоя футболка, — відсікає спробу нормально поговорити Соля. На ранок її наче підмінили, точніше повернули попередню версію, бо та, що була вчора, то якась наче інша дівчина.

— Я так розумію, що наше перемирʼя було лише на один день? — розчаровано зітхаю, — Зараз ми знову на стадії коли ти мене кенселиш, а я намагаюся зрозуміти за що? — роблю ще одну спробу вияснити чому Соля себе так поводить. Я абсолютно впевнений, що не зробив їй нічого поганого. 

— Краще поквапся, якщо хочеш встигнути на ранкову маршрутку і потрапити в лікарню до обіду, — підганяє Соля ігноруючи моє попереднє питання. В її логіці не можливо розібратися. В мене принаймні не виходить. 

— Макс мене відвезе в лікарню, тож в мене ще є час сходити в душ і випити кави. Можу й тебе пригостити? — підходжу до шафи і дістаю собі чистий одяг. Соля мовчки спостерігає. Цікаво, що твориться в голові цієї дівчини — то злиться, то соромиться, то просить поцілувати, то критикує, то кричить, то підтримує … А найгірше те, що її дивна поведінка мене абсолютно не відштовхує. Навпаки, є щось в Солі таке, що притягує, підсаджує на ці її дивацтва і ти з цікавістю чекаєш продовження. З Аліною в мене такого ніколи не було, навпаки, я відчував, що можу передбачити кожен її крок і від цього часом ставало нудно. 

— Не треба кави, — відмовляється Соля і поспішає вийти з кімнати. Я не зупиняю її. А сенс, якщо вона так рішуче налаштована. — Марку, передавай від мене вітання бабусі Стефі та діду Михайлу. Я впевнена, що він скоро поправиться, — на прощання додає дівчина, вхопившись за дверну ручку. 

План Солі швидко зникнути з моєї кімнати провалюється, бо з іншої сторони дверей чути голос моєї сусідки. Розгублена дівчина одразу відходить в бік. 

— Марку, ти тут? — горлає сусідка. Не чекаючи моєї відповіді відчиняє двері і заходить в кімнату. З цікавістю зиркає то на розстелене ліжко, то на дівчину в моїй футболці, яка від її погляду ладна провалитися крізь землю. Так, все виглядає як вона й думає. Пояснювати чи коментувати нічого не буду, бо зроблю лише гірше. Це якраз той випадок, коли кожне моє слово буде використане проти мене. 

— Доброго ранку, тітко Дарино? — звертаю увагу сусідки на себе, бо вона так захопилася розгляданням Солі, що певне забула чого увірвалася до мене без стуку. Страшенно бісить коли люди так роблять.

— Доброго, Марку, — не надто охоче перемикається на мене сусідка. З її виразу обличчя розумію, що скоро все село знатиме, що Соля в мене ночувала. Шкода, що ще не винайшли спосіб як закрити рота сусідці, яка хоче поділитися зі світом “сенсаційною новиною”. Впевнений, що такий лайфхак пригодився б не лише мені. 

— У вас щось трапилося? — цікавлюся в сусідки, бо вона не поспішає розповідати про причини свого ранкового візиту. 

— Марку, так то не в мене трапилося, — дивується моєму запитанню тітка Дарина, —  Прийшли помічники твого діда і вже майже годину чекають у вас на подвір'ї. Їм треба сказати, що вони мають робити сьогодні. 

Точно, ферма! Я й забув про неї. 

— Корів ще не доїли, телят не годували, птицю не випустили з курятника … —  продовжує говорити сусідка, наче я цим всім займався коли-небудь і розуміюся як це все працює і хто що має робити. 

Розгублено дивлюся на Солю. Чомусь впевнений, що вона мене знову підтримає. 

— Скажіть, чоловікам, щоб виконували свої звичні справи. Якщо з усім впораються, то нехай йдуть додому. Буде скорочений день, — відповідає сусідці Соля.

— Швидко ти розкомандувалася, — тітка Дарина не надто приязно зиркає на дівчину. Не розумію, яка її різниця хто тут командує.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше