Розділ 21

Вмикаю ноут і беру в руки телефон. Понад 30 пропущених дзвінків від Богдана та приблизно така ж кількість непрочитаних повідомлень в робочому чаті. Незвичний сплеск активності насторожує, бо якби все було добре, то Богдан нізащо б не телефонував мені таку кількість разів. Тож вирішую спочатку набрати друга, а потім читати повідомлення з чату. 

— Марку, де тебе носить з самого ранку, — Богдан миттєво відповідає на мій відеодзвінок, — Чи ти може забув, що в тебе є компанія і тобі треба бути на звʼязку або як мінімум попередити, що ти злиєшся на пів дня. 

— Що сталося? 

— Колишня твоя сталася, ось що, — психує Богдан.

— Що вона натворила? — цікавлюся. Аліна майстер створювати проблеми, особливо, якщо в неї є мотив, а її головний мотив — це я. Ось мені ще одне відкриття для майбутнього — дівчата злопам’ятні створіння, якщо раз їм не вгодив в житті, вважай, що в будь-який момент тобі це вилізе боком.

— Сьогодні вранці вона прийшла в офіс і сказала, що буде в нас працювати. Всі так офігіли від радості, що в нас ледь не стався командний інфаркт. — розповідає Богдан. — Марку, я не хочу вмирати молодим, особливо через таку гадюку як твоя колишня. 

— Богдане, даю тобі слово, що Аліна за жодних обставин не працюватиме в MD-flush (MД-флеш), — заспокоюю друга. 

— Ну, це ти їй скажи, бо я для неї не авторитет. 

— Я заблокував її номер та акаунти у соцмережах. 

— То розблокуй, — злиться Богдан. — Сам вшився, а я маю з нею розбиратися.

— Я нікуди не вшивався і ти як ніхто інший знаєш мою ситуацію. 

— А ти знаєш свою колишню ... — Богдан наводить залізний аргумент з яким я не сперечаюся. Якщо не зупинити Аліну, вона справді може створити нам серйозні проблеми. 

— Я сьогодні поговорю з Огінським. Впевнений, що він знайде спосіб вгамувати свою доньку.

— От на що тобі було влазити в ці стосунки з Аліною? — тисне на болюче Богдан. 

— Ти будеш мені тепер про це все життя нагадувати чи як? — дратуюся. — Я й сам знаю, що зробив дурню. І вже вигрібаю за це не перший раз. Що ще ти хочеш від мене?

— Марку, розберися з цим якнайшвидше, бо буде дуже прикро, якщо ти втратиш не лише компанію, а й команду, яка тобі довіряє, — трохи спокійніше відповідає Богдан. Я знаю, що він правий, але якби ж все залежало лише від мене і моїх бажань.

Після розмови з Богданом я одразу пишу Максу з пропозицією зганяти сьогодні в Хоростків за ліками діду. Ця справа важлива і її не можна відкласти до завтра. Поки чекаю відповіді від Макса, пробую зателефонувати Огінському. У відповідь тричі отримую “абонент поза зоною досяжності”. Дуже дивно, бо Вадим Сергійович ще жодного разу ось так не ігнорив мене. Я налаштований рішуче, тому пишу йому ще й в соцмережі, месенджери та на пошту. Прошу, щоб він зв'язався зі мною якнайшвидше у будь-який зручний для нього спосіб і час. Моя тонна повідомленнь видає мій відчай і крик про допомогу. Але що приховувати, так і є. Якщо Огінський не вгамує Аліну, вона далеко піде і для мене це нічим добрим не закінчиться. Відправляю останнього листа. І тягнуся до охололої кави. Хоч би цей день швидше закінчився, а краще місяць, щоб я зміг повернутися в Київ і жити життя, яке я для себе хотів і зараз хочу. 

“Збирайся! За п'ятнадцять хвилин буду в тебе” — вириває мене з роздумів повідомлення від Макса. 

“Вже готовий” — відповідаю другу, беру рюкзак і виходжу на вулицю. Макс приїхав навіть швидше ніж за п'ятнадцять хвилин. 

— Дякую, що згодився допомогти, — сідаю в автівку друга і гримаю дверцятами. 

— Обережно! — не пам’ятаю в який раз робить мені зауваження Макс.

— Вибач, мій день повний відстій і чим ближче до вечора, тим гірше. Якщо дізнаюся, що сьогодні ще й метеорит на Землю впаде, то навіть не здивуюся, — відкидаюся на спинку сидіння і пробую трохи  розслабитися. 

— Через роботу не варто так хвилюватися, — Макс акуратно оминає ями на сільській дорозі. У мене б точно так не вийшло. 

— Моя колишня дівчина ненавидить мене і хоче знищити мою компанію. Мій дід має серйозні проблеми з серцем, а я про це дізнаюся лише сьогодні. Думаєш цього недостатньо, щоб я почувався паршиво? 

— Ну, якщо така справа, то забираю свої слова назад. Діда твого реально шкода. 

— Дякую, це вже більше схоже на дружню підтримку.

— Але дівчат собі обирати ти так і не навчився Марку, — не втримується від коментаря друг.

— Я знав, що ти скажеш щось подібне, — усміхаюся. 

Макс висаджує мене біля аптеки і попереджає, що забере за пів години. За цей час я купую ліки і замінюю розбите скло на своєму телефоні. Макс приїжджає за мною вчасно, але не сам, а з Солею. Дівчина сидить на передньому сидінні і судячи з її виразу обличчя, вона також не очікувала мене побачити. Виявляється, що ідея з падінням метеориту ще не найгірший варіант на сьогоднішній вечір, бо найгірший — зі мною відбувається прямо зараз.

Макс паркується і разом із Солею виходить з машини. 

— Що він тут робить? — шипить на Макса Соля не звертаючи на мене уваги. Це неприємно. 

— Не говори так, наче мене тут не має, — реагую на її вибірковий ігнор. На секунду наші погляди зустрічаються і ми одночасно опускаємо очі. Цікаво, вона шкодує про те, що сталося?