Розділ 17

— Нарешті ви приїхали! — верещить радісно Христина і кидається Максу на шию. Друг миттєво забуває про моє існування. Я навіть радий, бо не хочу спілкуватися з Солею під наглядом Макса. 

Залишаю парочку на одинці, а сам йду до будинку. Зі слів Макса це має бути маленька вечірка лише для своїх, тому знайти Солю буде не складно. 

Не доходячи до будинку, я розумію, що поняття “для своїх” для мене і для Макса мають абсолютно різні значення. Територія навколо будинку вібрує від музики та голосного сміху. А людей так багато, що я наче на весілля сільське прийшов, а не на вечірку “для своїх”.  І це я ще навіть не зайшов всередину будинку. Уявляю, що там робиться.

Бажання занурюватися в атмосферу вечірки в мене не має, тому я вирішую спутитися до озера і прогулятися берегом. Напівдорозі зупиняюся, бо зі сторони озера чую голоси. Я впевнений, що один з них належить Солі, тому обережно підходжу ще трохи ближче, ховаюся за дерево і підслуховую розмову. Ніколи такого не робив, але цього разу цікавість взяла гору. 

— То що ти хотів мені сказати без зайвих вух, — запитує Соля.

— А ти сама не здогадуєшся, — чую тепер інший голос. Хлопчачий.

— Дім, давай без загадок. Мені холодно і я хочу повернутися в будинок, — відповідає своєму співрозмовнику Соля. 

От я дурень, навіть не подумав, що в Солі може бути хлопець і йому може не сподобатись, що я так наполегливо намагаюся з нею зблизитися. Але ж Макс мені не казав про хлопця, а він би про таке точно попередив. 

— Якщо холодно, то я швидко зігрію, — пропонує дівчині співрозмовник.

— Пусти, — просить Соля. Її інтонація мені не подобається.

— Ну Солька, чого ти випендрюєшся. Я ж бігаю за тобою вже давно, — продовжується діалог.

— Дім, ти випив. Давай завтра поговоримо, — спокійно пропонує дівчина.

— Солька, ти мені подобаєшся і ти знаєш про це, — дратується хлопець. 

Я вирішую втрутитися. Спускаюся до берега і підходжу ближче до парочки.

— Солю, тебе Христина шукає, — каже перше, що приходить в голову. 

— Вже йду, — відповідає Соля і швидко звільняється з обіймів хлопця. 

Жаль, що я не можу добре роздивитися її вираз обличчя в цей момент. Цікаво вона здивувалася побачивши мене?

— Ми ще не договорили, — ображається хлопець. — А тебе не вчили, що перебивати чужі розмови не ввічливо? — звертається вже до мене. 

— Впевнений, що цю розмову можна перенести, — спокійно відповідаю. Я не налаштований сваритися з ним, хоч він мені й не подобається.

— Нариваєшся! — встає навпроти мене цей тип. Явно не налаштований на мирні переговори. Таке враження, що в селі всі хочуть натовкти мені пику.

— Він нічого тобі не зробив, — заступається за мене Соля. Чим робить ще гірше. Почуваюся так само як тоді коли вона запропонувала провести мене додому. Це сильно зачіпає мою гордість і притуплює раціональне мислення.

— Ховаєшся за спідницю дівчини, — рже цей тип, чим мене ще більше дратує. І я роблю те, що згідно з своєю життєвою філософією ще не робив ніколи. Першим даю йому в пику. Той від несподіванки падає на землю. 

— Зараз я тобі покажу, — схоплюється на ноги і напирає на мене.

— Припиніть, — встає між нами Соля. — Дім, обіцяю, що завтра ми з тобою договоримо, — звертається до хлопця і той неохоче, але втихомирюється. Видно, що вона йому справді сильно подобається.

Діма голосно лається  і не прощаючись йде в сторону будиночка. 

— Чому ти до нього поліз? — накидається на мене Соля як тільки той тип відходить трохи далі.

— Взагалі то я очікував почути «Марку, дякую за допомогу», чи щось подібне, —  не розумію реакції дівчини. 

— Я ні про що тебе не просила, — огризається Соля.

—  Ну звісно, ще скажи, що тобі сподобалися приставання того придурка, — не такої зустрічі я очікував. 

— Він не придурок, — заступаються за того типа Соля. —  І знаєш через тебе я не встигла дізнатися чи сподобалися мені його обійми.

— То поклич його назад. В чому проблема? — виводить мене із себе дівчина. 

— Марку, краще б ти ніколи не повертався сюди, — кидає мені в обличчя дівчина, обертається і біжить до будиночка. 

Це було неочікувано грубо. Може не така вже й хороша ідея подружитися із Солею? Я вдячний її, що вона мене врятувала, але якщо вона настільки вороже до мене налаштована, то чи варто докладати зусиль?

Прогулююся вздовж берега як і планував. На вечірку повертаюся десь через годину. 

— Де ти був? Я тебе вже зашукався, — підходить до мене Макс.

— Ходив до озера.

— Соля також ходила до озера, але казала, що не бачила тебе! — підозріло дивиться на мене друг.

— Якщо вона мене не бачила, то я її також не бачив, — психую. — Максе, до чого цей допит?

— Спокійно, я просто спитав, — плескає мене по плечу друг, — Подруги Христі розпитували за тебе, тож якщо тебе не цікавить Соля … — Макс робить паузу, щоб побачити мою реакцію.

—  Не згадуємо сьогодні про Солю, окей? — прошу в друга. Той підозріло дивиться на мене, а коли розуміє, що я не буду нічого пояснювати, згідливо киває. 

Я знаю, що ще декілька годин тому сам шукав зустрічі із Солею, але то була погана ідея. І до мене це дійшло лише зараз. Ця дівчина — це суцільний винос мозку і майстер заганяти мене в незручні ситуації. Годі з мене спроб налагодити з нею контакт.