Розділ 15

Мій дистанційний режим роботи в селі потроху внормувався і вже декілька днів я спокійнійно та продуктивно працюю і без пробем встигаю закривати всі робочі завдання. Макс почав зустрічатися з подругою Солі, що мене дуже тішить. Адже він повністю переключився на свою дівчину і більше не пробує витягнути мене на свої тусовки, які мені не надто подобаються.

Вимикаю ноут, закриваю свій планер, збираю зі столу маркери та ручки і запихую їх у спеціальний органайзер. Люблю коли все на своїх місцях. Лягаю спати абсолютно задоволений собою. 

— Марку! — хтось термосить мене за руку. Я не поспішаю розплющувати очі в надії, що то дуже реалістичний сон, який скоро пройде. — Марку, виспишся, коли будеш старим дідом, — впізнаю голос Макса і розумію, що то не сон, а моя особиста халепа. Дарма я подумав, що друг вгамувався зі своїми божевільними ідеями.

— Чому знову приперся серед ночі? — сідаю на ліжко і тру з просоння очі. 

— Вдягайся і поїхали зі мною! — ігнорує моє обурення Макс.

— Моя губа ще минулий раз пам'ятає, тож я пас. І це моя остаточна відповідь на сьогодні і на всі наступні рази, — наперед попереджаю друга.

— Ну ти й зануда Марку!

— Мене все влаштовує, — тягнуся за телефоном. На екрані годинник показує майже північ. Заздрю тим, хто в цей час бачить солодкі сни, бо з таким другом як Макс, мені таке не світить. 

— Я знаю як тебе переконати, — хитро усміхається Макс.

— Я нікуди не поїду, — повторюю ще раз. — І не вривайся ось так до мене серед ночі. Я ж вдень працюю, тож мені треба нормально висипатися, а з твоїми нічними рейдами — це не реально. 

З виразу обличчя Макса, розумію, що йому абсолютно байдуже на мої слова. В нього є свої плани і сильне бажання їх втілити в життя, а значить хвиля мого обурення, то для нього не перешкода, а скоріше виклик. 

— Там Соля, — повідомляє мені друг.

Ця новина заставляє мене задуматись. 

— Я можу перетнутися з нею і на вихідні, — не поспішаю згоджуватись на пропозицію Макса.

— Розчарую тебе, але Соля не зацікавлена в тому, щоб з тобою бачитись. 

— Вона ж тебе пробачила, що ти не забрав її декілька днів тому. То чому ти вирішив, що я не зможу з нею нормально спілкуватися? Ми ж навіть не сварилися з нею. 

 — Марку, ти розбив їй серце, а це образа, яка ніколи не забувається. Навіть, якщо дівчата закохуються в інших, той хто їх зачепив, все одно залишається на віки козлом. 

— Я не розбивав їй серця, бо навіть не знав, що їй подобаюся. Несправедливо звинувачувати людину в тому чого вона не робила свідомо. 

— Не знання, не звільняє від відповідальності, — включає розумника друг. — Тобі треба добре постаратися, щоб вона дала тобі шанс?

— Ти зараз про який шанс говориш? — цікавлюся, бо Макс як і моя бабуся неправильно зрозумів мої наміри щодо Солі. 

— Ну вона ж тобі подобається і все таке … — загадково дивиться на мене друг. 

— Максе, Соля мені подобається як людина перед якою я почуваюся винним, а не як дівчина з якою я хочу стосунків. Ти ж розумієш, що це не одне і те ж саме? Тому твоє "все таке ..." в нашій ситуації не підходить. 

— Це найбільша дурня, яку я чув від тебе, — Макс дивиться на мене наче на ідіота. — Але якщо тобі так складно зізнатися, що дівчина тобі цікава, то переконуй себе в тому, що це вдячність чи відчуття провини, чи що там ти ще придумаєш. Головне, не ображай її.

— Моя бабуся мені сказала майже те саме, що й ти. Ви що змовились з нею?

— Соля мені як сестра, тож я хвилююся за неї, — продовжує Макс.

— Супермен, охолонь! Я не збираюся нікого ображати. 

— От і добре, — моя відповідь влаштовує Макса і той миттєво перемикається на іншу настроєву хвилю. — А тепер давай збирайся, бо ми вже і так втратили багато часу.

— Згоджуюся, лише тому, що хочу поговорити з Солею, — встаю з ліжка і швидко натягую на себе джинси та футболку. 

— Ага, лише поговорити ... —  шкіриться Макс. 

— Максе, годі вже, — даю задню. Мене бісить, що ніхто не може повірити в те, що в моєму бажанні зблизитись із Солею не має романтичного підтексту. Що з цим світом не так? 

— Я пожартував, — викручується друг. — Обіцяю, що більше не згадуватиму тобі про Солю. Ну, хіба, що ти сам в мене попросиш, — знову двозначний натяк.

— Ти безнадійний ... — хитаю головою.

— Який вже є, — розводить руками в різні сторони Макс, — А-а-а, і візьми з собою ще щось з верхнього одягу, бо ми поїдемо в гості до комарів, — рекомендує.

— Куди-куди ми поїдемо? 

 — В будиночок біля озера, — радісно заявляє друг. 

— Ти зараз кажеш про той самий будиночок до якого ми з тобою пробралися, а потім коли нас зловили, то ми все літо змушені були допомагати ліснику? — перепитую і сподіваюся, що це не так.

Сільський лісник дуже суворий дядько і мало ймовірно, що він би дав Максу ключі від будиночка біля озера і вже точно не благословив би його на організацію нічної вечірки.

— Марку, я здогадуюся про що ти подумав, — Макс правильно зчитує мій вираз обличчя. 

— Якщо здогадуєшся, то значить можеш пояснити де ти взяв ключі від будиночка? 

— Моя Христина — онука лісника, — переможно заявляє Макс. — Ідея з вечіркою, то її ідея, тож цього разу мені навіть не довелося нікого вмовляти. Така відповідь тебе влаштовує? 

— Гадаю, що так, — розслабляюся і знову віддаю себе в руки Максу.

Сподіваюся, що не пошкодую про своє рішення.