Можливо, я тебе кохаю

Розділ 6

Я ще зі школи терпіти не можу бійки, бо вважаю, що проблеми треба вирішувати іншим шляхом, але в мене чомусь так завжди складається, що бійки самі знаходять мене. Наче на мені прикріпили з народження якийсь маячок бійкоспрацьовуючий. Ось як зараз. Відчуття наче знову потрапив в старші класи, де особливо часто вляпувався в подібне. Чесно, якби не Макс, навіть не знаю як би пережив школу. Друг завжди за мене був фізично сильнішим і не дозволяв іншим хлопцям товкти і булити мене. Зараз Макса не має, а той мудило, який стоїть навпроти мене явно не налаштований на мирні переговори. Позаду нього здається ще і його дружки підтягуються. У мирних переговорах вони точно не зацікавлені. 

Намагаюся вигадати хоч якийсь план відступу, але мій мозок відмовляється підкидати розумні ідеї. Він, так само як і я, вже відвик від подібних ситуацій. Тип зі своїми дружками наступають, а я готуюся добряче схопити від них перцю. Але стається те, чого не очікували ні я, ні вони. Соля стає між нами, різко хапає мене за руку і тягне до виходу. Пробираємося крізь натовп танцюючих пар, штовхаємося і чуємо лайки та обурення у свою сторону. Не звертаємо уваги, бо наша ціль швидше змитися звідси. Коли виходимо з клубу Соля не поспішає відпускати мою руку. Веде далі, а я й не пручаюся, бо знаю, що ці типи можуть нас шукати, тож краще відійти на безпечну відстань.

Зупиняємося на сусідній вулиці. Соля відпускає мою руку, стресові емоцій трохи стишуються, а на зміну їм приходить неприємний біль від розбитої губи, роздратування і гнів. Це якраз той момент в моєму житті, коли я готовий відмовитися від своєї філософії емоційного контролю і голосно злитися на весь світ. Якого дідька моє життя зійшло з правильної колії.

Соля витягує мене з думок різким світлом свого смартфона в обличчя. Від несподіванки я кривлюсь. Від цього руху губа болить ще більше. 

— Не встигла в клубі на мене надивитися? — гаркаю на дівчину. 

— Придурок, я на губу твою дивлюся, а не на тебе, — Соля продовжує світити мені в обличчя. Легенько торкається моїх вуст своїми пальцями. Несподіваний жест, але не неприємний. Це вже вдруге за сьогодні моя непереносимість чужих дотиків мене підводить. 

Соля натискає на болюче місце.

— Ай, — різко струшую голову.

— Завтра губа набрякне, але нічого критичного не сталося, — робить свій висновок дівчина і нарешті забирає свій смартфон від мого обличчя. 

— Я й без тебе це знаю лікарко-очевидність, — торкаюся губи і відчуваю, що вона знов починає кровити. Соля помічає це.

— Тримай, розумнику, — дістає зі своєї сумочки пачку вологих серветок і впихує їх мені в руку. Я витягую одну серветку і прикладаю до губи. Між нами на деякий час висне пауза.

— Ти дійдеш додому сам? — випалює Соля. Я вже думав, що за ніч я пережив свій пік обурення. Але ні, ось він. Я певен, що зараз ця дивна дівчина запропонує провести мене додому. Я хоч і не супермачо, але гордість в мене ще є. І ту гордість вона зараз кинула собі під ноги і намагається розтоптати.  

— Мені губу розбили, а не голову, тому могла б і не питати, — різко відповідаю. — Пішли, проведу тебе, — не планував, але її слова мене так зачепили, що пропозиція вирвалася сама по собі. Хоча то прозвучало більше не як пропозиція, а як констатація факту. 

—  З чого ти взяв, що мене треба проводжати додому? — цікавиться дівчина. Йти не поспішає.  

— Тільки не кажи, що ти повернешся в клуб?

— А хоч би й так, — зухвало заявляє. Я знаю, що це дівчисько каже це мені на зло і це спрацьовує. Я злюсь.

— Ну то йди, чого завмерла! — показую їй рукою в сторону клубу. — Напийся і танцюй до ранку. Чи що там ще входить у твою розважальну програму.

—  Який же ти придурок! — обзиває мене дівчина, розвертається і йде в сторону клубу. 

Я йду за нею. Не можу пояснити ні собі, ні комусь логіку свого вчинку, а таке буває вкрай рідко. 

— Не йди за мною! — миттєво реагує на мене Соля. Але в мою сторону навіть не обертається. Я не звертаю увагу на слова дівчини. Хочу дістати її так само як вона мене дістала. Продовжую йти за нею.

— Ти чуєш, що я тобі кажу? — Соля таки зупиняється і повертається до мене. При світлі вуличних ліхтарів бачу вираз її обличчя — вона злиться. От і чудово! Мій план діє.

— Чому я маю не йти? — вдаю, наче не розумію, що мене чекає в клубі.

— Тобі мало розбитої губи? — цікавиться Соля.

— Тебе ж не лякають ці типи, то чому мене мають? 

— Ти серйозно зараз? — дівчина несподівано починає сміятися. Таким дзвінким і заливистим сміхом, що здається зараз прокинеться все село. 

— Що я такого смішного сказав? — не розумію її веселощів.

— Марку, мені нічого не буде, бо я своя, а ти — чужий, — відповідає Соля і попадає прямо в ціль. Точніше і не скажеш. Я чужий. Завжди був таким тут, є і буду.

Її слова одразу мені повертають холодний розум. 

— Ти права. Я — чужий, — обертаюся і йду в сторону мого будинку.  Годі з мене на сьогодні пригод. 

— Я не це хотіла сказати, — винувато наздоганяє мене Соля.

— Не йди за мною! — гаркаю на неї її ж словами. Від того, що постійно говорю губа знову дає про себе знати. 

— Я йду не за тобою, а з тобою, — виправляє мене дівчина. На її слова я лише мовчки кривлюся і пришвидшую темп.  — Ти можеш йти повільніше, — просить Соля.

Звертаю увагу на її голі ноги. Красиві. Але ж це нічого не означає, лише факт на якому я концентруюся довше ніж потрібно.

— Ти в кросах, тож нічого тобі не станеться, — гаркаю у відповідь. Краще більше не дивитися на її ноги і думати про щось інше. Прийду додому, ляжу в ліжко, добре висплюся і завтра займуся своїм проєктом. Ось це справді важливо.

—  Я мала на увазі, що ти не живеш тут постійно, —  Соля знову вклинюється в мої думки і продовжує йти зі мною. Таки налаштована довести мене додому. І от що мені робити з цією дівчиною?




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше