Вийшовши з таксі і розплатившись, поглянула на нову висотку. Євгену у цьому будинку купили квартиру, для того, щоб він міг розпочати нове життя з молодою дружиною.
Тобто, зі мною.
Але я знала, що цього не буде. Зі мною, він не житиме ані тут, ані в якомусь іншому місці.
Знаю це так саме твердо, як і те, що Валерія не подарує мені машину, як обіцяла. Коли сестра дізнається, що весілля з Євгеном не буде, то розлютиться.
Не можу до кінця передбачити, чим завершиться наша розмова, але і не намагаюся дізнатися наперед.
Всьому свій час. Зараз потрібно владнати справу з нареченим.
Те, що приїду, не попередила. Не телефонувала, не залишала повідомлення. Сьогодні вихідний, Євген має бути вдома.
Якщо все правильно відчуваю, тоді застану «коханого» там не самого.
Відкриваю двері за допомогою магнітного ключа, піднімаюся на потрібний поверх. Дістаю ключ від дверей.
Тихо заходжу до квартири. Була тут раз чи два, не пригадаю навіть.
Проходжу до вітальні, зупиняюся. Зовсім не здивована тим, що бачу перед собою.
На дорогому шкіряному дивані сидить Євген.
Поруч з ним Олександра. Між двома дорослими людьми сидить дівчинка у рожевому платтячку.
Вона гарненька, як янголятко. Такі ж великі очі, як в Євгена, колір волосся такий самий.
Зовсім маленька, трохи більше року.
Крихітка перша помічає мене і починає весело лепетати, розмахуючи рученятами.
На мить всередині все тане. Колись у нас зі Стасом також буде таке прекрасне створіння, може навіть не одне.
Якщо Стас пробачить мене… а зроблю для цього все необхідне.
Саша та Євген побачивши несподівану гостю, збліднули так, що я навіть стривожилася. Ще свідомість втратять і залишуся сам на сам з маленькою дитиною.
У мене ж досвіду нуль, поняття не маю, як доглядати за такими крихітками.
Євген піднімається з дивану, Олександра підхоплює дитину і садовить на коліна. В її очах тривога, і разом з тим…
Готова заприсягнутися, що полегшення також. Наче десь у підсвідомості дівчина сподівалася, що колись правда розкриється.
- Юліано, - говорить Євген, - що ти тут робиш? Хіба ми домовлятися зустрітися сьогодні?
- Не домовлялися, - погоджуюся, - але життя не завжди йде за планом, Євгене, - я приїхала поговорити. Думаю, Саші краще поїхати і забрати це маленьке янголятко. Нічого дитині брати участь у розмовах дорослих.
Євген вражено дивиться на мене. Розумію подив чоловіка. Зазвичай, його наречена виглядала по-дівочому наївною і дурненькою. Закочувала оченята і стрибала від радості, коли бойфренд дарував квіти чи дорогий подарунок.
Я вміла грати роль, але більше такого не буде. Будь-які прикидання припиняються.
- Дай мені десять хвилин, - тихо говорить Євген.
- Хоч двадцять, - знизую плечами.
Доки Євген допомагає Саші з дитиною зібратися і проводжає за двері, сиджу на дивані, де щойно сиділи вони.
Сама не здатна повірити, наскільки спокійною почуваюся. Я фактично спіймала коханого на зраді. Але це не засмучує. Крім того, я сама вже неодноразово зраджувала йому. Зі Стасом у мене були не просто поцілунки.
Мої почуття до колишнього так і не згаснули за кілька років. Ніколи не кохала Євгена, настав час йому про це сказати.
Коли Євген заходить до кімнати, то виглядає так, як завжди. Перший шок минув, мужній красень знову зібраний та стриманий. Готовий придумати легенду про те, що чужа дівчина робила в його квартирі.
І чому вони обидва гралися з крихітною дівчинкою.
- Юліано, - говорить Євген, - ти неправильно все зрозуміла. Дозволь пояснити…
Схиляється і намагається поцілувати у вуста. Відхиляюся, не дозволяючи того зробити. Годі вже лицемірства. Як з його боку, так і з мого.
- Сідай, - привітно кажу, вказуючи на місце поруч.
Молодий чоловік виконує моє прохання, я одразу переходжу до справи. Узагалі-то не хочу затримуватися тут більше ніж потрібно.
- Євгене, ти хочеш зі мною одружитися?
У погляді чоловіка, хоча і виникає здивування, але він навіть не замислюється.
- Ну… так. Чому ж ні?
Я гмикнула і продовжила:
- Тоді поставлю ще одне питання.
- Питай.
- Ти кохаєш мене?
На цей раз молодий чоловік не зумів відповісти одразу. Мабуть, складно брехати про власні почуття.
Помітила, як ковзнув його погляд кудись повз мене. Як стиснулися правильні вуста. Як він нервово смикнувся.
- Юля…
- Просто скажи правду.
- Кохаю.
На моїх вустах виникає іронічна посмішка.
#55 в Молодіжна проза
#831 в Любовні романи
#359 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 04.11.2026