Розділ 43. Стас.

Так, дійсно краще перевести розмову на Уляну, дати їй змогу розповісти про себе. Але чомусь продовжив гнути власну лінію.

Невже так хочеться поговорити про себе? Раніше подібного не спостерігалося.

- Ще я університет не закінчив.

Після такого готовий себе подумки не тільки вилаяти, але ще й прибити.

Ну чому я такий бевзь? Нащо сказав про це? Вона ж не питала про освіту.

Навіть не знаю, чому раптом став викладати перед Уляною не найкращі риси. Здається, навмисне даю можливість скласти про себе не найкращу думку.

Щоб дівчина зрозуміла: з таким як я, краще не мати справу.

- Не закінчив навчання? - уточнює Уляна, нахиливши голову, від чого хвилясте волосся (вільно розпущене) спадає на один бік.

- Так вийшло, - відказую, злегка почервонівши, - довелося покинути.

Не хочеться нічого пояснювати. Може колись це зроблю, але не зараз.

Уляна не допитується, киває і знову робить ковток кави з чашки.

- Буває. Піти з університету - не найбільша втрата.

І все. Ніякої зайвої цікавості. Золото, а не співрозмовниця.

-  Тепер я розповім про себе, - прощебетала Уляна.

-  Добре.

 Дівчина, на мить задумується, наче вирішує, що саме хоче розповісти.

-  Мої батьки розлучені. Розійшлися, коли мені було років шість, як раз у школу збиралася йти. Живу зараз із татом. Він хороший, але інколи занадто контролює.

Мимохіть усміхаюся.

-  Всі батьки такі.

Хоча що я можу знати про батька? У мене його ніколи не було. Мама сама все на собі тягнула.

-  Вчуся на заочному відділенні, - продовжує Уляна. Хотіла спробувати вступити на денне, але подумала, що маю вже сама себе забезпечувати. Для тата це не проблема, але прагну до самостійності. Та й узагалі, можна ж не тільки навчатися і заробляти гроші, ще займатися особистими справами. У вільний час люблю грати у теніс.

Весела і доброзичлива дівчина продовжує розповідати, я слухаю.

Спочатку робив це чисто із ввічливості, але згодом зрозумів, що мені цікаво. Уляна має багато захоплень, якими із задоволенням ділиться.

Хоча мені для цього немає жодної користі. На будь-які хобі потрібні гроші, тому дозволити собі піти після роботи у басейн або до ресторану просто не маю можливості.

-  Скажи, а ти не шкодуєш? - раптом запитує Уляна.

Пильно придивляюся до колеги.

-  Про що саме?

-  Про те, що кинув університет?

Питання звучить несподівано, навіть довелося на мить замислитися.

-  Інколи шкодую. Думаю, як склалося моє життя, якби мав вищу освіту. Це допомагає людині стати кращою.

Несподівано, Уляна простягає руку і накриває мою долоню власною. Через що тілом пробігає електричний струмінь.

-  Стасе, тобі не потрібно завершувати університет, щоб бути найкращим, - серйозно каже дівчина, - це ні до чого.

-  Думаєш? - запитую перше, що приходить у голову.

-  Впевнена, - твердо каже та, змушуючи мене почервоніти.

Несподівано для себе промовляю:

-  Прогуляємося? Вечір теплий і тихий.

Уляна киває і розплатившись за замовлення, виходимо на вулицю.

Вечір видався напрочуд тихим. Місто, здається, втомилося від поспіху, дозволяючи собі видихнути під вечір. На тротуарах шелестить листя, ліхтаря вже увімкнулися, посилаючи на землю промені штучного світла.

Йдемо з Уляною поруч нікуди не поспішаючи.

-  Тобі не холодно? - запитую я, помітивши, що дівчина наче зіщулилася.

-  Трошки є, - зізнається та, - вдень було тепліше, не врахувала, що восени погода швидко змінюється.

Зупиняюся і знімаю з себе шарф. Потім накидаю його на супутницю і турботливо зав’язую. Цей шарф зв’язала мама, ще коли був підлітком. Досі ношу його кожної осені та зими.

Доки займаюся маніпуляцією зі шарфом, Уляна не зводить з мене очей. Далі тихо запитує:

-  Ти з усіма такий турботливий?

Знизую плечами, не сподіваючись такого питання:

-  З тими, хто потребує даної турботи. Далеко не всім це потрібно.

-  Дякую, - тихо каже вона.

-  Будь-ласка, - так само тихо відповідаю.

Чомусь цієї миті стає добре на душі. Не здатен пояснити причину, але чітко це відчуваю.

Подобається йти поруч з Уляною, слухаючи її ніжне щебетання, ловити погляди, які кидає на мене.

Уляна… легка, чи як це ще можна назвати? Не доводиться хвилюватися, що можеш щось сказати чи вдіяти недолуге.

Саме це я регулярно і роблю по життю.

Проходимо повз магазину, вхід до якого прикрашений гірляндою. Уляна вказує на миготливі лампочки: