Розділ 42. Стас.

- Привіт, - відповів я, - щось трапилося?

- Нічого. Рада тебе бачити, - прощебетала дівчина.

На секунду навіть завис, наче не усвідомив до кінця, що тільки-но почув. Зі мною таке буває, здатен інколи гальмувати.

- Думав, збираєшся про роботу запитати. Ти новенька, не дивно, що не встигла замахатися.

- Насправді, хотілося і про роботу поговорити. Вчора, після розмови з тобою, розібралася з певними нюансами. Вдячна за підказки.

Вона підійшла ближче, відчув аромат парфумів. Легкий такий, нагадує пролісок та ромашку.

- Немає за що, Уляно. Мені це нічого не вартувало.

Уляна мовчить кілька секунд, потім наважується запитати:

- Ти каву любиш?

- Що? - поставив дурне питання, наче не зрозумів.

- Каву, - терпляче пояснила, - напій такий, досить популярний.

- Припустімо, люблю. Хто ж не любить?

- Тоді, як дивишся, щоб після роботи зустрітися і посидіти у затишній кав’ярні?

Питання змусило застигнути. Ніяк не очікував, що дівчина, з якою фактично познайомився вчора, так просто запросить на каву.

Раптом пригадалося, що там само познайомився з Юлею. Вона також, після того, як повернула втрачений гаманець, запросила на каву.

Я відмовив, бо не міг заплатити за це. Швидко пішов геть, розуміючи, що настільки красива та популярна дівчина здатна тільки насміятися з такого невдахи як я.

Ми з Юлею почали зустрічатися, бо саме вона проявила ініціативу і наполегливість.

- Стасе, не подумай зайвого, - поспіхом говорить Уляна, - я хочу тобі віддячити за те, що підказав…

- Я нічого такого не підказав, - не дуже ввічливо перебиваю, - ти б і сама розібралася. Уляно, ти розумна дівчина, це видно.

- Ще хочу подружитися з колегами. Ти поки єдиний, у кого знайшовся час поговорити, -    пояснила Уляна.

Дівчина очікує на відповідь, а я раптом наважуюся. В принципі, чому ні? Зустрінемося після роботи, вип’ємо кави, побалакаємо про різні речі.

Скільки можна згадувати минуле, жалкуючи за тим, що вже пройшло?

- Добре, - відказую майже бадьорим голосом, - зустрінемося. Готовий показати тобі кав’ярню де гостинно приймають. І подають неймовірні чизкейки.

Великі очі Уляни спалахують такою радістю, що стає ніяково. Це я на неї так подіяв чи дівчина завжди так реагує на дружні посиденьки?

- Чекатиму з нетерпінням, - прощебетала вона.

- Скільки тобі років? - несподівано запитав я.

Знаю, що у дівчат такого не питають, але захотілося дізнатися. Уляна виглядає юною, може це й являється причиною того, що настільки безтурботно дивиться на життя.

Серце їй точно ще не розбивали.

- Дев’ятнадцять, - відказує та, - отже, до вечора.

Помчала геть, я ж мимохіть замилувався тією енергійністю, що з неї аж клекотить. Несподівано відчув, що дійсно хотів би побачитися з Уляною у неробочій обставі.

Відволіктися від думок про Юлію, про те, як сильно продовжую її любити.

Увечері, як і планували, сидимо у кав’ярні, про яку розповідав. Осінній вечір повільно накриває місто, окутуючи наче туманом. Ліхтарі вздовж вулиці світилися, створюючи жовті плями, які відбивалися на поверхні асфальту. Перехожі поспішають додому, поки що на них вдягнені літні речі, але вже скоро доведеться змінити на куртки.

У кав’ярні тепло, пахне свіжемеленою кавою та корицею.

Мені дуже подобається це місце. Мабуть, воно одне з єдиних, де спогади не пов’язані з Юлею. Знайшов місце вже після того, як ми розійшлися і приходив, коли хотів побути на самоті.

Вперше прийшов не сам, у компанії чарівної дівчини. Обидва розуміємо, що знаходимося не на побаченні.

Принаймні я так вважаю, скоріше за все, Уляна також. Просто мені досить незвично знаходитися поруч із дівчиною…

Незвично, що ця дівчина не Юля.

Сидимо біля вікна, в яке Уляна час від часу поглядає. Обхопила долонями чашку з лате, на її ніжному обличчі грають відблиски ліхтарів.

Зловив себе на думці, що подобається дивитися на неї. На душі стає спокійно, наче знаходишся поруч із дорогою людиною, на кшталт сестри.

- Стасе, ти завжди такий мовчазний? - запитує дівчина, пильно придивляючись до співрозмовника.

- Аж ніяк, - відказую, спостерігаючи як на вулиці блимає вивіска магазину.

- Розкажи про себе.

Завжди губився коли хтось питав подібне (що я узагалі здатен про себе розповісти?) Краще говорити про фільми, каву, погоду. Та про що завгодно, тільки не про себе.

Немає у мені нічого цікаво, про що хотілося б повідати світу.

Помічаю, що Уляна чекає, їй дійсно цікаво. Видихнувши, поставив чашку на блюдце.

- Я живу з мамою.