Розділ 40. Юліана.

Зайшовши до квартири, закрила двері і поставила на підлогу важкий пакет. Світлана Віталіївна не могла без того, щоб не навантажити мене гостинцями.

Таксі викликати відмовилася, тому Стас визвався мені допомогти. Приніс пакет до квартири, після чого попрощався і пішов.

Наче боявся, що я покличу його до квартири. Я дійсно готова була це зробити. Махнути рукою на всі пристойності, провести час з тим, кого люблю. Та він чітко дав зрозуміти, що не збирається приймати запрошення.

Витягла з пакету домашній чорничний пиріг, яблука, кілька пиріжків і банку сливового варення. Від цього всього віє таким затишком, що хочеться обійнятися з гостинцями.

Мабуть, зроблю чаю і скуштую пирога. У минулому мама Стаса балувала нас різними пирогами, правда саме чорничного поки не пробувала. І саме зараз збираюся це зробити.

Чайник скипів, аж тут загаласував телефон, який поклала поруч.

Серце забилося… невже Стас телефонує? Хоче сказати щось важливе?

На дисплеї висвітився номер Євгена. Скільки часу пройшло з того моменту, як посварилася з коханим?

Може, нарешті, помітив відсутність нареченої?

Виникає спокуса скинути виклик, але, все ж таки, приймаю.

-  Юліано, де ти зараз? - звучить красивий і глибокий голос з того кінця.

-  І тобі привіт, Євгене, - кажу рівним голосом.

Не хвилююся, як це бувало у перші дні, як почали зустрічатися. Закохана по вуха, хвилювалася і чекала, доки Євген приділить увагу.

Чи може так здавалося? Насправді то було не більше ніж захоплення? Відчуття чогось нового на яке проміняла щире кохання?

-  Юліано, потрібно сьогодні зустрітися. Батько буде вечеряти з інвесторами, хоче, щоб я там був. Батьківський бізнес, все рівно перейде до мене та до старшого брата. Потрібно бути у курсі, як це все працює.

Колись вже була на такій зустрічі з Євгеном та його родиною. Трохи з нудьги не загнулася… і ось тепер доведеться знову.

-  Я навіщо там потрібна?

-  Не розумієш? Всі будуть із дружинами та жінками. Мій брат приведе дружину. Вона у нього модель. Хіба можу пасти задніх? Вдягни найкрасивішу сукню, причепурися. Бажано, щоб встигла до салону зайти. Кошти скину.

-  Не потрібно. У мене є. Валерія два дні назад перевела.

-  Зайві гроші не завадять. Тільки не підведи, Юліано. Якщо розчарую батьків, влетить. І тобі також.

«Я тут до чого? Яке діло твоїм батькам, в якій я сукні», - думаю з роздратуванням. Натомість кажу інше.

-  Євгене, ми ж посварилися з тобою. Забув?

На кілька митей западає тиша, потім Євген знову починає говорити.

-  Юліано, про що ти?

-  Про наш конфлікт через фігурку янгола. Яку я розбила.

-  Я тебе пробачаю. Хоча грошей витратив на подарунок достобіса. Зроби висновки і більше так не роби.

-  Євгене…

-  Юліано, все добре. Не варто перейматися, я готовий закрити на це очі. Будь готова на сьому вечора. Заїду за собою.

Євген скидає виклик, а я сиджу хвилину, дивлячись на телефон, який тримаю у руці. Виходить, тільки я переживала через сварку між нами? Думала про те, чи варто рятувати наші стосунки? Роздумувала над майбутнім, над тим чи є воно у нас?

Євген просто займався своїми справами, не думаючи де саме знаходиться його наречена. Згадав, коли знадобилася для вечора. Тому що не хоче програти на тлі брата.

Подумавши так, відчуваю злість. Я що, лялька, яку можна виставити у вітрину, щоб інші милувалися?

Спалахує бажання нікуди не піти. Натомість сісти за стіл і насолодитися гарячим чаєм з чорничним пирогом. Сказати нареченому, що відмовляюся й узагалі… між нами стосунки завершені.

Не хочу я його грошей, статусу. Не хочу бути дружиною успішного й ідеального чоловіка. Чого хочу насправді?

Хочу бути вільною. Вільно жити, обирати, кохати…

Бути поруч зі Стасом. Єдиним чоловіком, який дійсно значить, для мене, все.

Який не вимагатиме виглядати найкращим чином. Хоча б тому, що я, для нього, найкраща завжди.

Неважливо, яка на мені сукня чи прикраси. Навіть якщо мішок з-під картоплі вдягну, все рівно, залишуся самою красивою. 

Але я знаю, що зараз не наважуся відмовити Євгену. Не тільки через нього, але і через власну родину.

Валерія потім мені спуску не дасть і таки змусить залишитися з Євгеном.

Доведеться йти на той захід…

Від однієї думки про це, зціплюю зуби. Як же не хочеться цього робити… Там же нудно буде, жах!
Весь вечір сидітиму, наче без емоційна лялька. Усміхатимусь, киватиму, дивитимусь закоханими очима на Євгена.

Робитиму все, щоб той зумів утерти носа братові та відчув власну значимість.

Як же все набридло…

На телефон приходить повідомлення, відкривши яке, бачу рядки написати Євгеном.