Розділ 39. Юліана.

Обличчя Світлани Віталіївни залишається спокійним, але в очах вже не має того теплого світла, яке спостерігала кілька хвилин тому.

-  Але я його мама. Переживаю за нього.

Я кивнула, показуючи, що все розумію.

-  Крім того… Юля, сьогодні, Стас встиг сказати про тебе кілька слів, але вони прозвучали трохи не одержимістю.

-  Так він просто…

-  Ні. Не просто. Ти це прекрасно розумієш.

Голос її звучить без докору, тихо, але впевнено. І саме тому, на душі стає ще важче.

-  Коли ти пішла, - продовжує жінка, - не бачила, яким він був. Я бачила. Стас не розповідав нічого, не ділився переживаннями. Та й не повинен був. Зрештою, він чоловік. Хоча і виріс без батька, але маю надію, що зуміла виховати його гідно.

Продовжую зберігати мовчання, вивчаючи залишки каву у чашці, наче там є щось важливе.

-  Через два дні після того, як ти його покинула, Стас напився. Залився алкоголем.

Від почутого, трохи не скочила з місця, недовіра накрила хвилею.

Маячня! Стас ніколи не вживав алкоголю. Один-єдиний раз ми з ним випили пляшку пива на двох. Про те, щоб напитися, мови йти не може.

Жінка щось вигадує.

Хочеться обуритися, сказати, що все це придумала, але не виходить. Натомість відводжу погляд…

Супер, Юля! Ти навіть не здатна вже людям у вічі дивитися? Відколи стала такою невпевненою?

Світлана кілька секунд дивиться на мене, потім прямо запитує:

-  Юля, у тебе залишилися почуття до мого сина? Будь чесною зі мною.

У мене ж перехоплює подих від подібної вимоги. Узагалі не готова до такого запитання. Але до чого я готова?

До того щоб прийти до будинку Стаса, сісти за знайомий стіл, їсти чудово приготовлені млинці й переконувати себе, що просто зустрілася з колишнім хлопцем, бо посварилася із теперішнім кавалером?

-  Я не знаю…

Жінка дивиться вже більш суворо, її очі наче пронизують наскрізь.

-  Не знаєш?

-  Ні… я…

Хочеться розплакатися, сподіваючись, що таким чином жінка облишить мене, перестане катувати.

Вона тільки схрестила рука на грудях, і продовжила.

-  Тоді мені є що тобі сказати. Слухай уважно.

Змушую підняти очі, щоб зустрітися з її поглядом.

-  Юля, ти завжди мені подобалася. З першого погляду, варто було тільки тебе побачити, я повірила:  ось та єдина для Стаса. Та не так сталося, як гадалося.

-  Я…

-  Не перебивай, - суворо відказала Світлана, - дозволь договорити. Якщо плануєш повернутися у життя Стаса тільки тому що посварилася з Євгеном і потрібен запасний аеродром, то краще не треба.

Від сказаного защеміло у грудях, знову захотілося розплакатися.

-  Я не хотіла… я…

-  Юля, я тебе ні в чому не звинувачую. Стас також. Але я особисто не дозволю ще раз зробити моєму сину боляче.

Тепер у її голосі звучить тривога, яку так просто зрозуміти. Тривога за сина.

-  Я спостерігала, як він збирав себе по уламках, - продовжує жінка ще тихіше, - тому якщо ти не впевнена у власних почуттях, має іншого чоловіка, краще тобі із Стасом не бачитися. Не зачіпай його серце, яке вже дізналося, що означає бути розбитим.

Хитаю головою, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Що я свого часу накоїла? Невже одна помилка, здатна настільки вплинути на подальше життя?

-  Я не хочу знову зробити йому боляче.

-  Тоді будь чесною з ним. І з собою. Це найкраще, що ти можеш зробити.

Раптом за вікном почулися кроки, потім хтось підійшов до дверей. Дзенькнув замок, змусивши навіть смикнутися, наче сталося щось несподіване.

Але то просто повернувся Стас, змусивши колишню дівчину та його маму замовкнути.

Я ж у цей момент відчула, як шалено закалатало серце. Чудово знаю, що після розмови із Світланою Віталіївною ще складніше буде дивитися Стасу у вічі.

-  Мамо, я вже вдома. У магазині черга, наче всі збіглися туди одночасно.

Жінка піднялася з-за столу і зробила крок назустріч сину.

-  Нічого. Ми не сумували. Постав пакети сюди, тільки не перекинь.

-  Мамо, я сам все зроблю, - роздратовано відказує хлопець, коли жінка намагається перехопити пакети, - тобі не можна піднімати важкого.

Помітивши мене (здається, Стас тільки вдавав, що не бачить) одразу усміхнувся. Я зробила те саме.

-  Привіт, Юля.

-  І тобі, - тихо відказую.

-  Гарно спалося?

-  Краще не буває.

Ні він, ні я, не говоримо про нічні посиденьки. Світлані про них знати не обов’язково, хоча ця прониклива жінка могла вже здогадатися.