Розділ 38. Юліана.

Якщо є кращий спосіб прокинутися ніж від аромату кави, то я такого не знаю.

Саме цей божественний запах мене і розбудив. Не одразу зрозуміла, де знаходжуся, але потім згадала.
Дозволила ще трошки поніжитися під тонкою ковдрою, насолоджуючись почуттям спокою, якого за останні роки життя майже не було.

Я у домі Стаса і саме це заспокоює. Розплющивши очі, оглянула кімнату. Тільки зараз відзначила, що вона майже не змінилася. Ті самі меблі, штори, навіть покривало на ліжку, здається, те саме.

Наче не минуло кілька років, а я просто повернулася додому разом із коханим після прогулянки.

Позіхнувши, зрозуміла, що добре виспалася, незважаючи на нічні посиденьки. Під час яких, так ні до чого і не прийшли.

Хоча до чого тут прийдеш?

Несподівано з кухні долинув ще один запах, від якого потекли слинки. Я цей аромат також впізнаю з тисячі.

Млинці, які так полюбляє готувати мама Стаса. Виходить, вона вже повернулася додому? Як відреагувала на те, що у неї вдома ночувала колишня дівчина сина?

Сіла на ліжку, потім вирішила, що пора піти і привітатися з господарями дому. Вставши з ліжка, натягнула одяг, зібрала волосся у хвіст, після чого впевнено попрямувала на кухню.

Мені у цьому домі так легко і приємно, що нічого не хвилює.

Виходжу з кімнати і прямую на кухню. У домі тихо, Стаса не видно. Мабуть, пішов кудись, до магазину чи ще десь вештається.

Зайшовши на кухню, на мить зупиняюся. Біля столу метушиться жінка, яку одразу упізнаю.

Світлана Віталіївна. Мама Стаса.

Вона помічає мене практично одразу і на вустах розквітає усмішка.

-  Юлечко, доброго ранку, - привітно говорить, - виспалася?

Усміхаюся у відповідь, хоча і відчуваю, як соромно дивитися у вічі цій жінці. У минулому вона називала мене невісткою.

Дивно виходить. Ми із Стасом зустрічалися зовсім недовго, але навколо нас вважали парою, яка буде разом завжди.

Світлана Віталіївна говорила, що цей будинок стане нашим. Що наші діти гратимуться у саду, будуть сміятися та радіти кожному дню.

Я тоді ще не розуміла, наскільки щасливою себе почувала. Але саме так і було… тепер, коли втратила, особливо чітко відчула.

-  Сідай сюди, - жінка вказує на вільний стілець, - каву будеш? Ще я приготувала млинці з сиропом. Підходь ближче красуне, не соромся.

Може варто відмовитися від гостинності, яку не заслужила? Сказати, наприклад, що не голодна, і що мені пора йти. Тільки от дочекаюся Стаса.

Натомість киваю і відповідаю все з тією ж усмішкою.

-  Із задоволенням. Я люблю каву…

-  З вершками, а не з молоком. Пам’ятаю, красуне.

На мить застигаю з відкритим ротом. Вона дійсно це пам’ятає?

Доки роздумую над цим, Світлана дістає з шафи чашку, в яку насипає розчинну каву. Ставить на стіл невелику цукорницю. У домі немає каво-машини, не можуть собі дозволити.

Пригадується, як з Євгеном пили натуральну зернову каву, коли він запросив мене на вечерю до батьків. Здається, то був єдиний раз, коли побувала у нього вдома і побачила рідних.

Вечір пройшов бездоганно. До нудотності ідеально.

Світлана поруч із чашкою з кавою ставить тарілку, на якій лежать запашні млинці, щедре политі сиропом.

Дивлюся на все це і відчуваю як всередині розливається дивне тепло. Ніби я повернулася в інший час, коли могла не думати про майбутнє.

У ті миті, коли Стас був моїм хлопцем. Тим кого кохала до запаморочення, а його мама ставилася до мене із щирою турботою. Від якої я ніяковіла, адже не звикла до подібного, бо моїм близьким притаманна стриманість та серйозність.

Відчувши запах кави, ловлю себе на думці, що цей напій також пахне так, як тоді, кільки років тому. І млинці майже ті самі.

Вишневий сироп, мій улюблений.

Взявши чашку, відчула, як пальці зігріваються об теплу кераміку, а мені все так незрозуміло. Чому досі не здатна все це забути?

Я ж тоді сама пішла. То був мій вибір.

Чи, все таки, ні? Може, це вирішили за мене, а я кілька років поспіль переконувала себе, що вчинила правильно?

Що як помилися? Не треба було залишати Стаса? Останнім часом подібні думки переслідують наче поліція злочинця. І врешті решт, доведеться відповідати.

Насолоджуючись млинцями, дозволяю собі трошки розслабитися. Як виявилося, це були марні сподівання.

-  Юля, як там твій хлопець поживає?

Питання з вуст мами Стаса прозвучало, як грім серед ясного неба. Мало не вдавилася кавою, настільки це виявилося несподіваним.

Саме тому кілька секунд просто дивилася на співрозмовницю, думаючи навіть, що мені почулося. Але ні…

-  Ви про кого?

-  Про твого хлопця, - спокійно продовжує жінка, - Стас говорив, що маєш бойфренда, який працює викладачем в університеті. Також розповідав, що той дуже вродливий та успішний. Молодий, але зробив хорошу кар’єру.