Розділ 35. Юліана.

Так не хотілося залишатися самій, проте Стас невблаганний. Привів до кімнати, показав на ліжко і пішов.

Нічого не залишалося, крім як прилягти і витріщатися у стелю.

Поглянувши у телефон, бачу, що Євген не написав жодного повідомлення. Пропущених дзвінків також немає.

Переконавшись у цьому, поклала телефон на тумбочку поруч із ліжком.

Не спиться, але я не дивуюся цьому. Як можна заснути коли знаходжуся у домі хлопця, якого досі кохаю? Не маю жодного шансу поновити стосунки.

Мої батьки не дозволять цього, Валерія виявиться проти, батьки Євгена також.

Що скаже сам Євген? Спробує мене повернути? Чи просто почекає, доки сама приповзу до нього?

Він же такий зайнятий, а через тиждень лекції починаються, які він читає. Мені на початку вересня потрібно виходити на роботу. Валерія так і не пояснила до кінця, що я буду робити в її агентстві.

Раптом розумію, що нецікаво. Що скажуть, те і робитиму. Не вперше виконувати бажання родини.

Мої рідні завжди хотіли мені добра, тому і керували моїм життям. Я це сприймала, доки… не припустилася страшної помилки.

Коли через тиск батьків та Валерії покинула Стаса. Дорослі постійно вливали у вуха, що він не гідний мене. Що я знайду кращого, того, хто здатен забезпечити безтурботне життя, виконувати кожну забаганку.

Познайомили мене з Євгеном. Сказали, що цей до нестями вродливий чоловік зробить мене щасливою.

«І що? Ти стала щасливою? Аж ніяк. Проклинаєш кожен день свого жалюгідного життя».

Поруч зі Стасом, я раділа кожному дню. У нього ніколи не було грошей, коханий часто потрапляв у безглузді ситуації, називав себе невдахою…

«Ні. Це я невдаха. Нікчема, яка проміняла щирі почуття на гроші та статус. Захотілося красивої картинки, яка тобі узагалі не потрібна».

Несподівано на ліжко зістрибує рудий кіт, від чого смикаюся. Але вже наступної миті, відчуваю тепло на душі.

Ми зі Стасом любимо тварин. То це його котик? Про якого говорив до цього.

Починаю гладити тваринку по спинці, на що той задоволено вигинається. Потім згортається клубочком і мирно засинає поруч.

Я повертаюся до власних думок. Хоча зараз це скоріше питання: як я могла тоді покинути Стаса? Чому  виявилася настільки дурною, невдячною егоїсткою?

Чому пішла на поводу в інших? Де було моє власне серце, емоції, розум?

Не хотіла кидати Стаса…

Я ж кохала його і кохаю зараз. Тільки тепер, через кілька років готова кричати про це. Але який сенс?

Хто почує? Стас не захоче навіть вислухати, і має право того не робити.

Він не знає про те, що на мене постійно тиснули батьки та Валерія. Я, бачте, була їх надією на те, що особисте життя складеться хоча б в однієї з дочок.

Після того, як Валерію зрадив її наречений, людина, яку вона кохала понад усе, всі вирішили, що має право ненавидіти чоловіків і повчати мене.

Повчати, як їх використовувати, мати з кавалерів вигоди. Коротше, робити так, щоб потішити своє та її его.

Мені це ніколи не доставляло задоволення, але як остання дурепа слухалася.

І тоді…

Спочатку постійно говорили, що Стас мені не пара. Що він не стане надійним захистом у житті…

«Яким захистом? Від кого мене потрібно захищати»? - розумна думка, яка приходить запізно.

Потім мене познайомили з Євгеном. Вродливим, перспективним чоловіком, який почав дуже красиво залицятися. Який працював викладачем в університеті.

І я, дурепа недалека, повелася. Ідіотка, яка власноруч зіпсувала власне щастя, розбила серце хлопцю, який ставився до мене щиро.

Не хотіла виставляти його на посміховисько. Коли прийшла того дня на пари, хотіла поговорити зі Стасом, пояснити…хоча навіть не знаю, яким чином це б зробила.

Так хотілося з кимось поділитися. Тому і сказала Ані, одногрупниці, яку вважала ближчою за інших, так званих, подруг.

І ця стерва розляпала усій групі на перерві. Найгірше виявилося те, що над Стасом почали насміхатися. Багато хто з хлопців ревнував мене, вважаючи, що саме його мала б вибрати, а не простака із густим каштановим волоссям.

Коли Стас прийшов на пари, то всі вже знали, а я…

Замість того, щоб сказати, що то все неправда, підтримала інших.

Підтримала всіх, крім нього.

Підтвердила те, що кидаю його. Ніколи не забуду погляду, що направив на мене. Потім розвернувся і пішов з аудиторії.

На очах виступають сльози, пригадуючи це. Я тоді ледве дочекалася кінця пари і також пішла.

Вдома нікого не було, а я довго плакала, сховавши обличчя у подушку. Багато разів хотілося набрати телефон Стаса, вибачитися, сказати, що я вчинила неправильно. Забудемо і продовжимо зустрічатися.

Але завтра, у вихідний, у мене побачення з Євгеном. Обидві родини сподіваються, що з нас вийде пара…