Розділ 33. Стас.

Залишивши Юлю, пішов до своєї кімнати. Хочеться обдумати те, що сталося…

Хоча, що такого сталося? Дівчина посварилася з коханим, приїхала жалітися до мене. Якби мав більше характеру, то зумів їй відмовити.

Проте не зумів і тепер вкотре відчуваю у душі пекельний біль. Невже за чотири роки, так і не зміг хоча б трошки розлюбити Юлю?

Тоді чому доля нас знову звела? Чому не дозволяє хоча б її не бачити, якщо не здатен забути?

Вкладаюся на ліжко, закинувши руки за голову, дивлюся у стелю. Чеддера немає поруч, мабуть, звалив до своєї Грації.

Хоча б у когось особисте життя налагоджене.

Думаю про Юлю, хоча і наказую собі припинити. Який сенс від всього того, що коїться зараз? Але усвідомлення того, що кохана знаходиться у сусідній кімнаті… це просто божевілля якесь.

Юля завжди надихала мене на те, щоб ставати трошки кращим. Може, якби продовжували зустрічатися, я б зумів завершити університет?

«Маячня. Те, що вилетів, то твоя відповідальність. Не намагайся перекласти провину на когось іншого».

Мимохіть усміхаюся, пригадуючи, що завжди готовий був утнути, тільки б завоювати увагу найвродливішої дівчини університету. Красуні, яка стала для мене цілим життям.

Життям, сповненим сенсом…

Чотири роки тому.

Я обережно зазирнув за паркан ботанічного саду. Троянди виділялися яскравими плямами, заворожуючи красою.

Хотів подарувати Юлії квітку. Не купити, а саме подарувати. Хотів, бо не міг дозволити собі купити навіть самого скромного букету.

Мамі терміново знадобилися ліки, на них пішли усі мої підробітки.

Але не хотів приходити на чергове побачення з коханою з порожніми руками. Прагнув, як щирий романтик, заявитися із трояндою, побачити захоплення на вродливому обличчі Юлі.

Навряд чи щирі романтики лізуть у ботанічний сад через паркан, з метою вчинити крадіжку…

Все рівно полізу.

«Отже, план простий, - кажу собі подумки, - підібратися до клумби, зірвати квітку і повернутися. Це заради кохання, тому невеличке порушення закону вітається».

Перелізши через паркан, озирнувся. Здається, нікого. Підійшов до клумби, знову озирнувся. Поглянувши на квіти, захоплено відзначив, що вони дійсно гарні. Для Юлі потрібно вибрати найкращу.

Ту, що символізує її вроду, зможе показати, наскільки сильно я кохаю милу.

Діяти треба швидко, тому акуратно відламавши яскраво-червону троянду, наївно подумав, що справу зроблено.

-  Що ти там надумав? Стояти!

Завмер на місці, швидко скумекавши, що охоронець таки помітив. Ну що я за невдаха такий. Навіть троянду стягнути не здатен, щоб не спалитися.

Зірвавшись з місця, не побіг, а просто полетів. Троянду стискав так, наче від квітучої красуні залежало моє життя. Приймаючи до уваги охоронця, який біг позаду, може, так воно і було.

За подібну крадіжку можуть дати термін?

Всі ці думки проносилися у голові, як вихор. Але одна думка виявилася настирливішою за інші: «Юля, ти навіть не уявляєш, на які подвиги йду заради тебе. Та це неважливо, готовий у вогонь кинутися, якщо знадобиться».

-  Стояти, малий хуліган, - знову почулося позаду, - де ви беретеся на мою голову? Неможливо, нормально працювати.

Гнів охоронця можна зрозуміти, я б також за таке обурився. Втішаю себе тим, що роблю подібне не заради себе.

Заради Юлії. Заради тієї, хто цього дійсно варта.

До паркану добіг майже втративши надію на втечу. Вдалося залізти на нього, потім зістрибнути. Хоча і зачепився штанами, але вдалося їх не порвати.

Приземлився не дуже вдало, як то кажуть, «зарив носом у землю». Піднявшись, перевірив троянду, яка, на щастя виявилася цілою. Тільки потім подумав про те, що міг собі щось зламати.

На щастя, цього не трапилося. Сорочка пом’ята, долоні у землі, волосся розпатлане, але троянда ціла.

Я також цілий… тому можна рушати. Робити це швидко, доки охоронець не здогадався побігти за порушником.

Щось підказує: чоловік того не зробить. Виконує свою роботу, яка обмежується територією саду. Далі не його проблеми.

Все ж таки, поспішив зникнути з полю бою, обережно тримаючи троянду за стебло. Занадто дорого обійшлася ця квітка.

Уявляв обличчя Юлії. Вона мала б усміхнутися. Подарувати погляд великих очей, обійняти…

Вона візьме троянду, знаючи, що квітку подарував хлопець, який щиро її любить. Нехай у мене немає коштів, щоб купити букет законно, але я зроблю все, щоб порадувати Юлію.

Коли прийшов на побачення до Юлії, то перша думка, яка спалахнула «Краще б вона ніколи не бачила мене у такому вигляді».

Тому що кохана виглядала прекрасно. У рожевій сукні, яка так мені подобалася. Густе, довге волосся укладене так, ніби кожна волосинка знає своє місце. Легкий макіяж, така сама легка усмішка.