Розділ 32. Стас.

Не думав, що Юля утне щось подібне…

Не скажу, що не хотів цього…

Хіба можна мріяти про щось інше, коли поруч знаходиться та, кого кохаєш понад усе? І разом з тим, крім задоволення, щастя від того, що Юлія поруч, виникає почуття розчарування.

В Юлії є хлопець, з яким вона не розійшлася. Нехай посварилися, він повівся не дуже гідно, але…

Не дозволю, щоб чужа дівчина вішалася мені на шию. Крім того, Юлія не така! Сама цього не усвідомлює, але пошкодує про те, що виробляє.

Всьому є межа…

Не надто делікатно вхопив Юлію за плечі та відвів від себе. Дивиться на мене розгублено, кліпаючи своїми очиськами.

-  Юлія, годі, - кажу дещо більш різко, ніж планував, - не грайся моїми почуттями до тебе.

-  Я не граюся…

-  Що ти зараз робиш? У тебе хлопець, навіть наречений, за якого збираєшся заміж. При першому ж конфлікті прибігла до мене жалітися на нього. Нехай! Але вішатися мені на шию не можна. Я ніколи не поважав таких.

-  Знаю…

-  Є слово одне дуже негарне, яким дівчат називають. Не хочу використовувати його щодо тебе.

-  Пробач Стасе, - Юлія відводить погляд, але встигаю помітити, як очі наповнюються сльозами. Як намокають її пухнасті вії.

Підходжу і беру за руку.

-  Юлько, не плач. Не можу дивитися, як убиваєшся. Не гідний той Євген твоїх сліз.

Знову дивиться на мене, наче хапається за соломинку.

-  Що мені робити?

-  Якщо ти про стосунки з нареченим, то не знаю. То вам вирішувати. Щодо всього іншого: можеш залишитися тут переночувати, а можеш поїхати додому на таксі.

На мить, Юлія задумується, потім говорить:

-  Я поїду. Дякую, що вислухав мене. Вибач, що потурбувала.

Дівчина відходить і дістає з сумочки айфон. Несподівано для себе, запитую:

-  Це Євген подарував?

-  Так, - тихо відказує вона, наче зізнається у скоєному злочині.

-  Квартиру сестра купила?

Знову киває, а мене накриває хвиля роздратування.

-  Юля, ти хоч щось у цьому житті робиш сама? Чи просто пливеш за течією? Я ж пригадую тебе іншою… бунтаркою, веселою, безтурботною. Але у певні моменти серйозною, готовою нести відповідальність…

Замовкаю, розуміючи, що починаю говорити зайве. Яке мені діло до того, як живе Юлія? У неї заможне життя, а я зі своєю гордістю, можу дозволити хіба що зайвий раз у метро проїхатися.

Юля не відповідає, опускає голову. Потім набирає номер таксі…

-  Зачекай, - зупиняю її, - не потрібно. Залишайся ночувати.

Перехопивши здивований погляд шатенки, пояснюю:

-  Не хочу, щоб з тобою щось сталося. Ніч, їхати небезпечно. Краще залишайся, переночуєш у вільній кімнаті.

Юлія продовжує дивитися з недовірою, що цілком розумію. Я поводився не дуже ввічливо.

-  Стасе, я точно не заважатиму?

-  Точно, - усміхаюся, - я радий, що ти завітала. Радий, що у кризовій ситуації, вирішила довіритися саме мені.

Юля підходить близько, бере за руку. Бачу, що хвилюється, думаючи, що знову відштовхну.

-  Тільки тобі я і могла довіряти, - серйозно каже вона, - Стасе, я знаю, що винна перед тобою. Проте не знаю, чи маю право попрохати вибачення.

Стоїмо так кілька митей, які здаються вічністю. Потім тихо кажу:

- Юлія, йди спати. Ти виснажена, потрібно відпочити. Завтра поговориш з Євгеном, якщо той зателефонує. Або ти йому зателефонуєш. Все налагодиться якось.

Хочеться поцілувати дорогу мені красуню, але стримуюся. Сам же сказав, що так робити не можна.

Не повинен порушувати власні принципи.

Якби я кохав тебе, Юля, хоча б трохи менше, наскільки все простіше виявилося.

Провівши дівчину до кімнати, показав все, що потрібно. Інтимна обстава спальні вплинула на мене не кращим чином.

-  Сподіваюся, не збираєшся мене зваблювати, - промовив, натягнуто усміхнувшись, - зазвичай, у кіно так і трапляється, коли дівчина і хлопець наодинці.

Юля піднімає погляд, від чого серце починає колотитися як божевільне.

Що я тільки-но ляпнув? Зовсім збожеволів чи що?

-  Ти хочеш, щоб я тебе звабила? - запитує дівчина, без тіні насмішки, - сестра розповідає, що кожна жінка повинна вміти це робити. Я не знаю чи вмію. Ніколи не намагалася того зробити.

-  Тобто, ти не тренувалася на Євгені? - намагаюся віджартуватися, але не виходить.

-  Не було  жодної потреби, - відказує Юлія, - нас звели разом і сказали зустрічатися. До того ж…

Вона підводиться з ліжка, залита світлом ламп. Перехоплює подих: яка ж вона прекрасна…

-  Ти єдиний, на кому б хотілося перевірити ці навички.