Розділ 31. Стас.

Юлія завмирає, піднімає на мене погляд, потім опускає. Далі тихо говорить:

-  Стасе, це особисте. Хіба можеш запитувати…

-  Ти приїхала до мене посеред ночі. Сидиш у моєму домі, на моїй кухні. Ллєш сльози через чоловіка, якого називаєш коханим. Використовує мене в якості подушки для сліз. Здається, я маю деякі права від цього. Можу запитати особисте.

На вустах дівчини з’являється легка усмішка.

-  Ти ніколи зі мною особливо не церемонився. Завжди ставився щиро, навіть якщо це не подобалося нам обом. Хоча зазвичай…

-  Виглядав, як жалюгідний простак? Ти це хотіла сказати?

Вона хитає головою, в очах спалахує іскорка ностальгії.

-  Як дуже вродливий простак. Навіть не підозрюєш, як за тобою дівки очима водили. У такі моменти так ревнувала, що готова була тих краль об стінку розмазати.

-  Але це не завадило тобі практично одразу вступити у нові стосунки, як тільки відшила мене…

Замовкаю на мить, але йду до кінця.

-  Якби ти сказала прямо, що кохаєш іншого, що знайшла того, хто кращий для тебе… я б відпустив. Присягаюся, що знайшов для цього сили. Тому що твоє щастя для мене важливіше…

Юлія знову дивиться на мене і простягає чашку.

-  Можеш налити ще чаю? Дуже смачний. Ніколи раніше такого не пила.

-  То мама з якихось трав робить. Каже, що у магазині суцільна хімія.

-  Я не знаю, чи кохаю Євгена. Мабуть, на такі питання складно дати прямі відповіді.

Ставлю перед Юлею чашку з паруючою рідиною. Густий аромат розповсюджується по кухні, а я… відчуваю, що несу відповідальність за це крихке створіння, що сидить зараз навпроти.

І це прекрасне відчуття. Поруч з Юлею, я завжди почувався чоловіком. Який заради коханої, гори готовий звернути.

-  Питання, простіше не буває, - кажу, помішуючи ложечкою власний чай, до якого за весь вечір не торкнувся. На це питання можна відповісти «так» або «ні».

Очі Юлії спалахують роздратуванням, вона із дзвоном відкидає ложечку.

-  Як у тебе все просто!

-  Що тут складного? Або кохаєш людину або ні.

-  Та ти що! - в очах Юлії бринять сльози, - не на всі питання можна відповісти «так» або «ні». Життя складніше.

-  Це ми його ускладнюємо.

-  Отже, у тебе все так просто? Саме тому, майже у двадцять три роки працюєш кур’єром, живеш з мамою і досі нічого не досяг? Не всі так хочуть жити! Невже досі не второпав?

Цим дівчина наче дає ляпас. Такий ляпас, відлуння якого роздається не тільки по кухні, але і по всьому будинку.

Юліана завмирає, нажахана тим, що сказала. По її тендітному тілі проходить тремтіння, на очі знову навертаються сльози.

-  Стасе… я не хотіла. Пробач. Сказала, не подумавши.

-  Не вперше. У тебе завжди одне виправдання.

-  Але…

-  Юля, час спати. Ходімо, покажу кімнату, в якій заночуєш. Якщо не хочеш, викличу таксі. Оплатити не зможу, вже вибачай.

Повертаюся до дівчина, йду з кухні.

-  Стасе…

Не встигаю обернутися, як Юлія кладе руку на плече. Повертаюся до неї і наступної миті, її руки огортають мої плечі.

Притискається всім тілом, від чого пробиває наче блискавкою. Здається, що зараз дах поїде…

Це ж Юля! Моя Юля. Дівчина, яку  колись переносив на руках через калюжі. Над якою тримав парасольку, коли йшов дощ.

Заради якої вкрав троянду з ботанічного саду, бо не було грошей, щоб купити.

У мене самого починають тремтіти руки. Хочеться обійняти Юлію, притиснути до себе, ніколи більше не відпускати.

Але ж я її і не відпускав. Вона сама мене покинула. Сама зробила вибір.

-  Я не знаю, чи кохаю Євгена. Багато чого про нього не знаю. Ми ж навіть не спали…

Замовкнувши, відсторонюється від мене і трохи не злякано дивиться.

Все ж таки, бовкнула особисте. Я ж…

Щось приємне дряпнуло усередині. Виходить, що вони…

-  То у вас не було нічого?

Ставлю питання наче на автоматі, сам розуміючи, що це неправильно. В інтимні справи інших точно не повинен лізти.

Але так хочеться почути… прагну дізнатися. Що моя кохана дівчинка нікому ніколи не належала.

Юлія опускає очі, довгі вії виразно вимальовуються на матовому личку.

-  Ні. Нам одразу сказали, що повинні це зробити після весілля. Обидва не заперечували… то й нехай. Стасе…

Дівчина обхоплює моє обличчя і цілує. Жадібно, нестримно. Від чого навколо наче розсипаються іскри, а земля йде з під-ніг.

Мої руки самі обгортають її талію. Здається минуле повернулося і настав той момент, коли існували тільки ми. Весь світ зникав…