Розділ 29. Юліана.

Пересміявшись, Євген нервово продовжив:

-  Розумієш, що накоїла? Знаєш, що то було?

-  Подарунок… від тебе.

-  Так! Мій подарунок! Для тебе!

У мене стискається горло від реакції Євгена. Його можна зрозуміти, хотів зробити дівчині приємно. Витратив великі гроші на кришталевого янгола. Я ж розбила таку красиву річ.

Але я це зробила ненавмисно!

-  Євгене, присягаюся, я не хотіла.

-  І це поверне витрачені кошти? Які спустив на криворуку дівицю?

Чоловік підвищив голос, а люди вже відкрито дивилися у нашу сторону.

Мені стало ніяково, здається, охопив жар.

-  Євгене, я прошу тебе… не кричи. Не на людях. Ти ж сам казав про репутацію…

-  Замовкни! Не тобі судити про це. Як не кричати, коли наче останній лопух ходив магазинами і шукав того янгола. Спеціально для тебе. Хочеш дізнатися, скільки заплатив за нього?

-  Хочу, - відповідаю більш зібрано, - скажи, щоб я могла повернути гроші.

-  Та хіба справа у грошах? - із відвертою злістю запитує Євген.

-  У чому тоді? Чому так злишся?

Молодий чоловік поглянув так, наче нічого більш тупішого сказати не здатна.

-  Ти навіть не зугарна зберегти подарунок від мене. Не цінуєш анітрохи. Я для тебе банкомат, який готовий постійно відраховувати хрусткі купюри. Розумію, що для жінок, меркантильність являється звичайною справою, але сподівався, що не покажеш цього настільки явно.

Очі мимохіть наповнилися сльозами. Навіть не через образливі слова. Тому що все це говорив Євген.

Мій Євген.

Той самий вродливий чоловік, який ніколи не підвищував голосу. Не допускав грубості узагалі, здаючись ідеально врівноваженим.

Поруч з яким завжди почувалася захищеною, а тепер навпаки…дивиться з такою люттю, що хочеться втекти.

Не до кінця усвідомлюючи, що роблю, різко підвелася і схопила сумочку. Наче у вісні пішла до виходу з кафе.

-  Юля, зачекай…

Євген наздогнав мене, спробував взяти за лікоть, але я висмикнулася з його хватки.

-  Я розлютився, не подумав.

-  Я помітила…

-  Що ти надумала?

Зупинившись, поглянула у глибокі очі Євгена.

-  Залиш мене зараз. Просто залиш! Не переслідуй.

Чоловік кивнув і відступив.

-  Добре, я зрозумів. Але знай: цей янгол дійсно коштує… коштував дорого. Я подарував тобі його, щоб зробити приємно.

-  Ти зробив мені приємно. Дякую.

Більше не озираючись пішла геть. Хотілося забігти кудись у потаємне місце і розридатися.

Додому приїхала в якомусь тумані. Сльози не дозволяли нормально бачити.

Навіть сама здивувалася тому, наскільки засмутилася через цю сварку. Намагалася розмірковувати розумно, переконати себе, що нічого такого не сталося.

«Ви посварилися, що з того? Чоловік розізлився через те, що розбила дорогу річ. Він мав право на це. Це тільки емоції».

Але ні… щось всередині кричало, що якби він кохав мене, то не став чинити так зі мною.

Нехай той янгол дорогий, практично коштовний, невже вартий того, щоб ображати дівчину, з якою зустрічаєшся?

Здається, що мій ідеально вибудуваний світ руйнується, розсипається, наче картковий будиночок.

Може пора зізнатися, що ніякої ідеальності у моєму світі не існує?

Так хочеться поговорити з кимось, але з ким?

Валерія? Ні… точно не з нею. Знаю, що почне розповідати, які чоловіки недолугі створіння, а я повинна бути мудрішою.

Що Євген вартий, аби пробачити деякі його недоліки. Що я повинна помститися йому красиво, натякнути, що маю коханця. І тоді приревнує і на колінах приповзе.

Я вже, здається, вивчила напам’ять настанови Валерії. Аж нудить від них.

До батьків звернутися? Не хочу їх хвилювати. Доросла дочка прийде плакатися до них. Це точно неправильно, тому відпадає.

У моєму житті немає людини, до якої б могла звернутися хоча б серед ночі. Розраховуючи на безкорисливу підтримку і турботу.

Хіба що…

Стас.

Він єдиний завжди готовий прийти мені на допомогу, підтримати. Кинути все і думати тільки про мене.

Пригадується, як захворіла. Сталося це десь за місяць до того, як покинула його. Батьки тоді були на відпочинку, Валерія займалася своїми справами. Сестра тоді так і сказала «легка застуда не причина, щоб я пішла з важливої наради».

У мене ж тоді температура була майже сорок…

Стас покинув тоді все і примчався. Придбав ліки на тільки-но зароблені кошти, посуд мив у ресторані.