Розділ 11

Ми стоїмо з келихами в руках – весілля. Ні, це не наше з Максом свято, як ви подумали. Це весілля Сергія, як виявилося, рідного брата-близнюка мого Макса. Саме так...Але, все по порядку.

На наступний день після знайомства, хлопці зустрілися в Києві і здали зразки своїх ДНК. Через кілька днів отримали підтвердження 99,9 відсотків. Сумнівів не лишилося. Хлопці швидко усвідомили це і щиро раділи, бо обоє завжди мріяли про брата. Складнішим було повідомити батьків. Перед тим, як повідомити рідним, Макс провів повноцінне розслідування. Завдяки своїм контактам, йому вдалося знайти персонал лікарні, що був задіяний при народжені хлопців. Насправді, головним злодієм виявилася акушерка. Як тільки мама Максима стала на облік і в неї виявили двійню, акушерка побачила в цьому шанс допомогти своїй знайомій, яка вже багато років не може завагітніти, стати мамою. За окрему винагороду, вона мала передати їй дитину , тому навіть по документах жінка була зареєстрована як вагітна. Коли народилися хлопці акушерка повідомила батькам, що один хлопчик помер через кілька хвилин після народження. Сама ж була готова реалізувати свій план і передати малюка своїй знайомій. Але сталося те, чого вона не могла передбачити – фіктивна мама згадала про Бога і ,в останній момент, злякалася брати такий гріх на душу. Сказати батькам, що хлопчик ожив вона не могла – це викликало б підозри, тому прийняла рішення, яке все одно роз’єднало братів на довгих двадцять дев’ять років. Вона натиснула на свою санітарку, щоб та терміново знайшла прийомних батьків для хлопчика, але не місцевих, щоб не могли зустрітися випадково на вулиці. Санітарка відразу подумала про знайому, яка згадувала, що всиновила б дитину, якби випала така нагода. Колись давно вони були сусідками по квартирах, але перша розвелися з чоловіком і переїхала до Києва. Не роздумуючи, та швидко набрала мамі Сергія. Так головна акушерка і викрутилася, видавши батькам Макса тіло хлопчика , яке відмовилася забирати сімнадцятирічна породілля, бо приховувала свою вагітність від усіх. Головна акушерка отримала по заслузі. Через кілька років та знайома вмовила її повторити їхній план, оскільки сама завагітніти так і не змогла, а всиновити немовля з дитячого будинку було ,майже, неможливо через великі черги і складну бюрократію. На щастя, батьки новонароджених запідозрили щось, коли їм сказали про смерть одного з хлопчиків, і викликали поліцію. Оскільки акушерка не встигла нічого зробити, її наміри швидко викрили. Після довгих допитів вона все ж зізналася. Щоправда про Максима і Сергія ніхто не дізнався. Акушерка провела багато років за гратами, а її подруга за співпрацю зі слідством і завдяки зв’язкам, отримала умовне. Лікарка вже давно на пенсії, самотньо доживає свій вік. Саме тому, коли Макс разом із Сергієм поїхали до неї, щоб розпитати про ту ніч, вона розказала все, щоб очистити своє сумління перед смертю. Розкаялася не лише в цьому. Вона зізналася, що це саме вона збила санітарку, знайому мами Сергія, бо та не могла тримати такий гріх і хотіла піти в поліцію. Вона плакала і просила її пробачити, але хлопці пішли нічого їй не відповівши. Напевно, є речі яких не можна пробачити. Найважче було повідомити батькам. Кожен з хлопців окремо поговорив зі своїми батьками. Після того, як шок пройшов, вони домовилися зустрітися і познайомитися. Для цього вирішили усі зібратися у батьків Макса. Усі були дуже схвильовані. Важко уявити, що відчував кожен з цієї історії. Виплакавши усі сльози, вони розповідали історії з дитинства хлопців. Виявилося, що хлопці були схожі не лише зовнішньо. Вони і бешкетувати однаково. І хоча шлях вони обрали різний: Макс став адвокатом, а Сергій - успішний художник, характером вони були схожі. Кілька годин ці дві ,ще донедавна незнайомі, сім’ї сміялися і плакали. За один день вони стали рідними, бо мали один біль на усіх. Коли Макс мені про все це розповідав, я сама не могла зупинити сліз. Життя пише і такі сюжети.

От і сьогодні усі зібралися на святі створення нової молодої сім’ї. Обидві мами крутяться навколо Сергія і перевіряють чи все готове, попри те, що були замовлені організатори свята, які справляються на усі сто. Але, мами такі мами.  Обидва батьки зайняті розмовами про свої важливі справи, хоча , якщо підслухати, то домовляються про поїздку на риболовлю. І лише поява чарівної нареченої змушує усіх зупинитися і затамувати подихи. Ось вона – головна героїня цього дня. Вона щасливо посміхається дивлячись на свого нареченого. У Сергія з’являються сльози на очах – він не може їх стримати при погляді на свою наречену. Невже можуть виникнути сумніви, що вони споріднені душі. Хіба можуть люди, яким не судилося бути разом, ось так дивитися один на одного. Їхню ніжність один до одного відчувають усі гості, які зачаровано спостерігають за цим магічним процесом: поєднання двох закоханих в одне ціле – сім’ю. Ось вони тримаються за руки і промовляють обітниці. Я відчула, що Макс стиснув мою руку міцніше. Я глянула на хлопця і він мені підморгнув, посміхається. Він сьогодні виглядає дуже задоволеним.

Сьогодні і в мене важливий день – я познайомилася з його батьками. Вони дуже приємні люди. Звісно, я хвилювалася – для мене це вперше. Але мама взяла мене за руку і хвилювання відступило. Вони стояли поруч з нами. Мама не стримувала сліз. Вона на весіллі свого сина, якого й не мріяла побачити, хоча завжди відчувала, що він живий. Офіційна частина завершилася. Музика, танці – святкування продовжується. Вже чоловік і дружина запалюють на танцювальному майданчику. Атмосфера абсолютно розслаблена.

-Ти подумала над моєю пропозицією? – запитав Макс, під час повільного танцю. Ще місяць назад він запропонував переїхати до нього в Київ. Мій термін роботи, як помічника адвоката, закінчується, тому я могла працювати адвокатом. Звісно, у великому місці більше можливостей і я розглядала можливість переїзду ще до зустрічі з Максом, але я вагалася. Макс наполягав, щоб я переїхала до нього. А щодо роботи – я можу працювати в його адвокатському об’єднанні. Щодо роботи я відмовилася відразу, бо хочу будувати свій шлях самостійно. Я із задоволенням приймаю його поради, переймаю його досвід, але не більше. Це мій вибір і мій шлях. Жити разом це також не легке рішення. Тим паче, що ми разом лише кілька місяців. Хоча відносини на відстані не найкращий варіант.