Розділ 10

Пройшов тиждень після повернення з відпустки. З Максом ми на зв’язку щодня: постійні смс і рідше дзвінки, бо у обох багато справ. Я намагалася втягнутися у свій звичний режим, щоб менше про нього думати, але це було не так просто. Занадто романтичною видалася відпустка. Тим більше для мене, яка дратувалася від кількості романтичних сцен в одному фільмі, хоча завжди додивлювалася їх усіх до кінця.

-Якась ти замріяна, - зауважила Емма Юріївна. -Вдала була відпустка? - посміхнулася.

-Нічого особливого, - відповіла я. Не розказувати ж своїй шефині, що я втратила свою броню через хлопця, якого знаю кілька тижнів.

Таня

«Чекаємо тебе сьогодні після роботи в гості. Відмова не приймається.»

От і чудово. Мені буде корисно відволіктися. Тим більше, що сьогодні п’ятниця і додому можна не поспішати.

Яна

«Буду. З мене десерт».

На годиннику шістнадцята година. Катя і Люда заметушилися. Час збиратися додому. Катя всю неділю поспішала покинути офіс якнайшвидше.

-Таке враження, що в мене весілля, а не в брата – нічого не встигаю, - жалілася дівчина.

Я закинула сумочку на плече, телефон в руках – віднедавна, я не розлучаюся з ним ні на секунду.

-Гарних вихідних! - побажала колегам і пішла до виходу.

Розмірковуючи над тим, що смачненького купити і чому не пише Макс, я проходила повз автостоянку. Мою увагу привернула червона мазда, а точніше її водій, який видався мені дуже знайомим. Чітко розгледіти обличчя було важко, оскільки авто стояло далеко і моросив легенький дощ. Але, чим ближче я підходила до авто, тим менше мені хотілося вірити своїм очам - в авто сидів Макс. Дівчина, яка сиділа поруч, щось активно розповідала і вони сміялися. Після цього хлопець ніжно погладив її обличчя і поцілував. «Не може бути. Це не він. В нього інше авто...» - намагалася не втрачати контроль, шукала хоч якесь пояснення побаченому.  Сльози потекли по моєму обличчю. Я не могла повірити тому, що щойно побачила, або не хотіла. «Як таке можливо...Невже я могла так помилитися. Як моє серце могло зрадити мене через нього...» - хаотичні думки безконтрольно з’являлися в моїй голові. Одне я розуміла, що хочу якнайшвидше піти геть і не бачити більше нічого. Я пришвидшилась і не помітила, як авто почало рух. Я відчула різкий сильний біль в нозі. Водій вискочив з авто.

-З Вами все гаразд? – запитав схвильовано. -Вибачте, я Вас не бачив. Ви з’явилися раптово, - продовжував виправдовуватися заглядаючи мені в обличчя.

Я не могла подивитися на нього. Не хотіла щоб він бачив, як мені боляче, тому я, не звертаючи уваги на біль, швидко пішла геть. Я хотіла кричати, бігти, але моя гідність не дозволила мені цього зробити. «Яка я дурепа. А він ще той актор. Спочатку розігрувати почуття до мене, а зараз зробити вигляд, ніби ми зовсім не знайомі» - думала я, повільно крокуючи вулицею. Не зважаючи на біль в нозі, я вирішила пройтися додому, щоб вивітрити думки з голови. Мені не хотілося визнавати, що йому вдалося зробити мені так боляче. Ми не домовлялися про вірність і стосунки, але те що було між нами... Хіба можна так грати. Я повірила, що між нами зароджується... Кохання. «Зароджується?» - запитала я сама себе. Мені страшно зізнатися, що це вже відбулося. Я закохалася в брехуна і зрадника.

Таня

«Ти де так довго?»

Яна

«Вибач, не сьогодні».

***

Вихідні я провела з вимкненим мобільним. Розуміючи, що Макс може шукати зустрічі щоб поговорити, я поїхала до батьків. Може й не шукав, але мені так було спокійніше. Я не хотіла його бачити і слухати чергову брехню. Там він би мене точно не знайшов. Батьки не ставили зайвих запитань. Минулого разу я приїжджала до них окрилена, а на цей раз... Не хотілося їх засмучувати, але не сила була робити вигляд, що в мене все добре. Зовсім не добре. В суботу вийшла прогулятися і бродила увесь день. Я не хотіла лишатися в квартирі, щоб батьки бачили мій біль. Я не мала маршруту, а просто блукала вулицями. Я не помічала нічого навколо. Я не знаю на кого я більше сердилася: на нього, що, в моєму розумінні, зрадив мою довіру, чи на себе, що так швидко довірилася. Але хіба могло бути по іншому. Це дурне відчуття того, що ми знайомі сто років, що він такий рідний, стерло усі кордони. Я дуже старалася знайти хоч якесь логічне пояснення, але його не було. Лишалося визнати один єдиний факт: він просто грав зі мною в почуття.

Я хотіла б продовжила свої страждання і продовжити аналізувати те, що побачила і що відбувалося, але я мушу виконувати свої робочі обов’язки. На лікарняний мене не відпустять, бо дуже багато роботи. А коли так, то Емма Юріївна забороняє усім хворіти. І я розумію, що зараз не варто лишатися наодинці, як би не хотілося. Усі вихідні думала лише про ті кілька секунд на автостоянці, які розвіяли мої фантазії і мрії. Нога ще нагадувала про себе, але терпимо. Зібравши останні сили, я поїхала на роботу.

-Каті сьогодні не буде, – незадоволено сказала Емма Юріївна. – Надіюсь ви чи хтось з ваших близьких не збираєтеся заміж, бо з таким успіхом ми лишимося без працівників,- завершила і пішла у свій кабінет.

Мінус одна працівниця. А це означає додатковий обсяг роботи. Сьогодні це й на краще – не буде часу думати про нього. Хотілося підстрахувати Катю. Ми не були подругами, але спілкувалися тісніше аніж просто колеги. Вона всього на чотири роки старша за мене. Працює тут вже два роки. Ми, майже, разом влаштувалися сюди. Тільки вона вже працює адвокатом, доки я завершую свій обов’язковий дворічний термін, як помічниця адвоката. Завжди весела і привітна Катя, взяла на себе частину обов’язків по організації весілля. І тепер мусить поєднувати з роботою. Це вдається не завжди, бо багато питань неможливо вирішити перед чи після роботи. Багато необхідних установ працюють за таким же графіком, як і ми. Тому, їй приходиться брати відгули за свій рахунок, що дуже злить нашу шефиню. Іноді вона приходить на роботу у такі дні, якщо встигає вирішити справи швидше. Так було і сьогодні.

-Хоч на пів годинки, але забігла, - посміхалася заклопотана Катя, зайшовши в офіс. -Заберу деякі документи, щоб на завтра підготуватися до справи, - коперсалася на своєму робочому столі. -До речі, Янка, ти як? – звернулася до мене дівчина. -Мені брат розповів, що сталося на автостоянці. Він впізнав тебе , бо бачив раніше на фото з корпоративну. Я телефонувала тобі, щоб поцікавитися твоїм здоров’ям, але ти була поза зоною. Брат собі місця не знаходив, - пояснювала вона.