Розділ 8

В номері було тихо – мої дівчата сплять. Це добре, бо мені зовсім не хотілося зараз розмовляти. За один вечір я пережила занадто багато невідомих мені до цього емоцій. Я завжди була така впевнена в правильності свого підходу: спочатку кар’єра, пізнання себе, а потім вже відносини, і то - не обов’язково. Я щиро вірю, що людина повноцінна сама по собі і не всім для щастя потрібен ще хтось. Так, звісно, ми є соціальні істоти, але для задоволення цього спектру вистачає рідних людей та друзів. Більшість людей потребує когось, але є і ті, хто щасливий бути самотнім. Але сьогодні моя система дала збій. Я не вірила, що моє серце, в якому лише любов до моєї справи, зрадить мене і впустить туди чужу мало знайому людину. Воно зрадливо стукало в унісон з його серцем, ніби живе окреме життя, а не є частиною організму. Хоча, якщо задуматися, мій мозок першим мене зрадив. Він підкидав думки про цього кароокого ще з моменту першої зустрічі. І, попри усі мої старання, не дозволив забути його. Розмірковуючи далі я розумію, що і моє тіло мене зрадило. Воно піддавалося на кожен його дотик, наче пластилін тануло в його руках. Мої очі не хотіли дивитися ні на що інше, окрім нього. Невже є зміст противиться цьому, якщо кожна клітинка мого тіла хоче бути поруч, торкатися і належати йому.

***

-Прокидайся, сонька, мені вже не сила чекати доки ти прокинешся сама. Я хочу почути деталі вчорашнього вечора, -енергійно промовила подруга, тихенько пробираючись до моєї кімнати.

-За те, що ти мене розбудила, я тобі нічого не розповім, - засміялася я.

-Ти не можеш бути такою жорстокою, - драматично промовила подруга і заскочила до мене на ліжко. -Квіти на кухні просто супер очі, - зауважила подруга і я згадала, як вночі тихенько їх ставила у вазу і посміхалася, як... -Ну , скажи хоча б чи не розчарував він тебе? – запитала, стягуючи з мене покривало. Я поглянула на подругу і не змогла приховати посмішку. –О, можеш не відповідати – твоє обличчя говорить за тебе, - промовила подруга. -Я ніколи не бачила тебе такою сяючою і я щиро хочу, щоб так було завжди, - вже спокійно сказала Таня. -А тепер час снідати, - підхопилася з ліжка. -Ми з Юлькою чекаємо тебе внизу, - констатувала і пішла. Я лише почула, як закрилися вхідні двері. Снідати мені зовсім не хотілося, але пролежати в ліжку також не варіант. Хочеться насолоджуватися кожною хвилинкою в цьому прекрасному місці. Сьогодні все здавалося ще більш красивим і приємним. Я відчувала якесь тепло всередині себе, до цього мені невідоме.

-Хочу, щоб усі навколо були щасливі! - вигукнула я, потягнулася і пішла швиденько робити ранкові процедури.

Поспішаючи на сніданок, я і не очікувала на ще один сюрприз - в холі я зустріла Іринку. Вона обіцяла приїхати, коли я ночувала в неї перед семінаром, але знаючи її зайнятість, все могло змінитися. Тим більше, вона навіть не відписала на моє повідомлення, яке я відправила після приїзду сюди.

-Я хотіла зробити сюрприз, - сміючись, обіймала мене подруга.

-Сюрприз вдався, - раділа тому, що подруга тут. -Ти вже заселилася? – запитала я.

-Так, - відповіла. -Зараз планую поснідати, - продовжила.

-Супер. Приєднуйся до нас. Заодно познайомлю вас з дівчатами, - запропонувала я і ми пішли в столову. За кілька хвилин наш столик гучно гомонів. Дівчата з перших хвилин знайшли спільну мову. За сніданком домовилися влаштувати вечором посиденьки в барі, в якому вчора  ми з Максом провели вечір. При згадці про нього моїм тілом пробігли тисячі сиріток. Як дивно: одна думка про людину викликає такі фантастичні емоції і тепло. «Цікаво, що він зараз робить» - подумала. «Стоп. Перестань. Ти стаєш схожа на закохану героїню безкінечних серіалів» - зупиняла себе, але марно. Згадка про його поцілунок і руки...

-Ти якась замріяна, - перервала мій політ Іринка. Таня лише посміхалася.

-Хіба в цьому місці можна по іншому, - викручуватися я.

-О, ні, мене не обдуриш. Ну нічого, я потерплю до вечора, - посміхнулася.

Але до вечора чекати не прийшлося, бо причина моєї замріяності чекала на мене в кафе на пляжі.

-Я приєднаюся до вас трішки пізніше, - промовила я до дівчат і рушила в сторону Макса, який не зводив з мене очей. «Він так гарно посміхається...»

-Ти ж не відмовишся випити зі мною кави, - запитав хлопець, вставши зі стільця. Він підійшов до мене ближче і поцілував легенько в щічку, погладжуючи моє волосся.

-Із задоволенням, - трішки засоромилася я. Я фантазувала, як він буде себе поводити після побачення. Від подруг наслухалася різного про їхній досвід: зникають, роблять вигляд, що побачення не було, або навпаки поводять себе так, ніби одружені вже десять років. Тому, було цікаво, якою буде поведінка Макса. Поки що, його дії мені подобаються.

-Я не міг заснути, - посміхався хлопець. -Мені було мало вечора, - продовжив. -Сьогодні хочу продовжити його, - чи то пропонуючи, чи ставлячи мене перед фактом, продовжив. -Я заберу тебе о сьомій вечора, - пильно дивиться в очі.

-Краще о восьмій, - відповіла, розуміючи, що посиденьки з дівчатами можуть затягнутися.

-Домовилися, - прижмурився, ніби намагаючись прочитати мої думки. -Які плани на день? – запитав.

-Насолоджуватися відпусткою, - спокійно відповіла.

-Яна, в тебе є хтось? – серйозно запитав.

-Якщо ти про відносини, то ні, в мене немає серйозних відносин, - дражнила.

-А не серйозних? - нервував.

-Максе, - почала я. -Ми б не пили зараз з тобою каву, якби я була у відносинах, - не хотіла продовжувати цю гру. Хлопець посміхнувся краєм губ. Така відповідь його задовольнила.

-Як на рахунок тебе? – перевела стрілки.

-Я вільний, - лаконічно відповів Максим. Думки про те, що в нього хтось є я не мала. Але рада була почути підтвердження цього від нього. Сумніватися в правдивості його слів в мене не було причин. Хоча, вірити – також. -До речі, я до сих пір не маю номера твого мобільного, - згадав і дістав свій телефон.

Попрощавшись до вечора з Максом, я приєдналася до подруг, які ніжилися на сонечку.