Розділ 7

Чим ближче до восьмої, тим більше я хвилююся.

-Якби ти підпускала до себе чоловіків і раніше, то не нервувалася б так, - вичитувала мене подруга. -Можна поєднувати кар’єру і особисте життя, - продовжувала. -Я тебе прошу, хоча б цьому дай шанс, - налаштовувала мене подруга і підносила різні сукні – і свої, і мої - розмір в нас був однаковий. Це було зайвим, оскільки я вже вирішила в якій піду. Мені не хотілося виряджатися, але водночас, як ніколи, мені хотілося виглядати красиво. Думки про нього все більше заполонили мій розум.

-Вечором і побачимо, -відповіла подрузі. -Може ми абсолютно різні і не буде навіть про що поговорити, - продовжила.

-І слухати нічого не хочу. Доля вас зводить не просто так, - заперечила подруга.

-Тьотя Яна, Ви така гарна, - промовила захоплено Юлька, коли я вже була готова до побачення.

Я і справді виглядала дуже непогано. Темно синя атласна сукня на тоненьких бретельках гарно обтягувала мої форми, підкреслюючи тонку талію. Босоніжки на зовсім маленьких підборах. Волосся я лишила розпущеним і воно гарними локонами розсипалося по плечах. Мінімум макіяжу: тонкі стрілки для виразнішого погляду і легкий блиск для губ.

-Гарного вечора, - весело загомоніли мої дівчата, коли я вже виходила з номеру. -Чекаємо цікавих історій, - підморгнула мені Таня.

-Обов’язково, - посміхнулася я і рушила на зустріч вечірній пригоді.

***

Я підходила до бару і моє серце стукало все частіше – я нервувала.

-Ого, ти така..., - розгублено почав Максим, зробивши крок мені на зустріч.

-Дякую, ти також, - розуміючи про що він, з посмішкою відповіла. Він виглядав дуже гарно. Світлі слакси і така ж поло – демонстрували його м’язи. Зачесане назад темне волосся, карі очі і... «Як я раніше не помітила його гарні пухкі губи» - промайнуло в голові.

-Я зайняв нам столик поближче до моря, - промовив кароокий, допомагаючи мені присісти.

-Супер, - ще хвилюючись відповіла. Місце було дуже романтичним. Вдень цей бар виглядає зовсім по іншому. А зараз горять безліч дрібних ліхтариків, тихо грає романтична музика, не перекрикуючи шум моря, а співаючи з ним в дуеті. Усі столики зайняті, але люди розмовляють тихо, ніби не бажаючи зруйнувати ту магію, яка відчувається в цьому місці в цей момент. Така атмосфера не може не розслабити. Видихнувши і відігнавши усі хвилювання, я легко відкинулася на спинку стільця.

-До речі, це тобі, - промовив, беручи до рук великий букет польових квітів, що лежав на краю столу.

-Дякую, вони дуже гарні, - взяла букет. -Ти попав точно в ціль – я обожнюю польові квіти, - нахилилася я до квітів, щоб вдихнути їхній аромат.

-Я обирав на свій смак, - підморгнув. -Я замовив нам по коктейлю – тобі має сподобатися, - вже розслаблено промовив, фліртуючи зі мною очима.

-Чому ти такий впевнений в цьому? - підхопила його тон. -Думаєш, якщо квіти в десятку, то і в іншому все так спрацює? – підняла брову, граючи легке дивування.

-Бо він подобається мені, - спокійно відповів. -А моя інтуїція підказує, що в нас з тобою багато спільного, - впевнено продовжив.

-Зараз перевіримо твою інтуїцію, - посміхнулася я, коли офіціант приніс нам напої.

-За не випадкову зустріч, - потягнувся до мене келихом хлопець.

-За зустріч, - підтримала. Зробивши ковток я зрозуміла, що він не помилився. Коктейль був дуже освіжаючий і смачний. Відчувався м’який алкоголь, який чудово поєднувався з цитрусовим смаком.

-Не хочеться визнавати, але..., - дивлячись йому в очі, сказала. Хлопець грайливо посміхався. Схоже, що він ні на секунду не сумнівався в цьому.

-Я радий, що моя інтуїція мене не підвела і цього разу, - не відводячи погляду, продовжив.

-Що ще тобі твоя інтуїція підказує, - запитала я, продовжуючи смакувати напій.

-Одного вечора не вистачить, щоб розповісти, тому нам прийдеться зустрітися ще, - з посмішкою промовив.

-Вечір тільки почався, - не відводячи погляду, відповіла.

Він так глибоко дивився в очі, а я не могла відвести погляду від нього. Мені подобається на нього дивитися. Мені цікаво слухати його. Як виявилося, нам є про що поговорити. В цій романтичній обстановці ми говорили про все: про життя, про минуле, про плани і мрії. Він багато розповідав про дитинство: він один в батьків, тому все життя мріяв про рідного брата, як і усі діти. Про батьків, яких він бачить не часто, через свою постійну зайнятість, через що відчуває провину, оскільки мав би більше піклуватися про них. Як виявилося, в момент нашої першої зустрічі він поспішав на той же семінар, що і я. Тільки я як слухач, а він і був тим Вершинським Максимом Ігоровичом, який відмінив свій виступ через непередбачувані обставини.

-Це не коктейль, а еліксир відвертості, - жартувала я, коли ми обмінювалися черговими, занадто особистими, як для першого побачення, подробицями свого життя. У хід пішов наступний коктейль, а з ним і різні місцеві закуски.

-Ти здаєшся мені дуже знайомою і ця думка не дає мені спокою, - промовив хлопець коли ми вже прогулювалися пляжем, тримаючи взуття в руках.

-Якщо відверто, я відчуваю те саме, але я впевнена, що ніколи тебе раніше не зустрічала, - відповіла.

-Тоді в мене лише одне пояснення – ми були разом у минулому житті, - з посмішкою промовив хлопець і зовсім легенько хлюпнув на мене водою.

-Я не вірю в реінкарнацію, - відповіла я і хлюпнула на нього водою у відповідь сильніше, аніж планувала.

-Ах от яка ти, - промовив, наближаючись до мене.

-Навіть не думай, - виставила руку перед собою і відступала назад від нього. -Я знаю, що ти хочеш зробити, - посміхалася я. Але він мене не слухав. Він рухався на мене з поглядом звіра, який полює на свою здобич. Але цей звір був не страшний, а дуже милий і привабливий. Вже за секунду він схопив мене на руки і закружляв. Краплинки води відчувалися по всьому тілі.

-Максе! – закричала я сміючись, тримаючись за його шию.

-Повтори моє ім’я ще раз, - сказав він і завмер. Він поставив мене і наші обличчя були зовсім близько. -Мені подобається, як звучить моє ім’я в твоїх вустах, - не відводячи погляду, промовив. Він дивився так захоплено. Було темно і лише у відблисках вогнів я могла бачити, як шалено горять його очі.