Розділ 5

Макс

-Ну і місяць видався, - промовив я до Пашки за обідом.

-Не те слово, - відповів друг. -Часу ні на що не вистачає, - продовжив. -Іноді приходилося брати свого Джека з собою на роботу, бо не встигав заїжджати вигулювати, - жалівся Пашка.

-А куди ділася сусідка, яка його вигулювала? – продовжив тему я.

-Все, немає більше сусідки, - відповів той. – Переїхали в село, - продовжив. -Набрид їм міський шум, от і вирішили оселитися в місці де чути природу, а не машини. І я починаю їх розуміти, - не замовкав Пашка. -Слухай, -раптом завівся той, - може і нам пора відпочити, - продовжував. -Сашка збирає компанію на море. Хотіли десь за кордон полетіти, але з білетами повна халепа, то вирішили в Одесу на кілька днів, - не зупинявся. -Хоча, не розумію я їх – нащо той закордон, якщо в нас є своє море, -дратувався від цього друг. -Ціни, звісно, вони гинуть такі, що ого-го, але то ж своє, - роздумував в голос. – Ну то як, може з ними? – запитав Пашка.

-Ідея непогана, але на кого ми офіс лишимо, - засумнівався. -Олега лишати за старшого не можна, бо він натворить справ, - промовив я і ми засміялися, бо Олег то людина-катастрофа.

-Так Стас повертається з відпустки через тиждень, - згадав Пашка.

-Це кращий варіант, - відповів я.

-Тоді домовилися. Я дзвякну Саші, нехай нам бронює місця. Ти будеш сам чи...?- запитав.

-З Псом, - швидко відповів я, розуміючи, що не про нього питав друг. Я не любив ділитися особистим, тому навіть Пашка точно не знав чи ми ще разом з Софією чи знову розійшлися. Відверто кажучи, я і сам не завжди встигав за рішеннями дівчини. Сьогодні вона любить до нестями, а завтра вже розриває відносини, бо я їй приділяю мало часу і зовсім її не розумію. Вона мала рацію щодо часу, але я її попередив ще на початку відносин, що багато працюю. Тиждень назад я знову отримав повідомлення, що вона кидає мене. Я вирішив нічого не змінювати. У нас немає нічого спільного, тому... Ці відносини і так проіснували довше, аніж варто було. Ми з Софією познайомилися в клубі близько року назад. Дівчина закінчує четвертий курс економічного факультету. Має заможних батьків, тому не знає слова «ні». Нічні гулянки – то її стихія. Я трохи про інше. Я не проти клубів, але більше люблю спокійний відпочинок десь в горах чи на морі. І через це також часто виникали суперечки. Якщо подумати, то частіше я все ж прикривався роботою, щоб не йти з нею до чергового клубу. Однозначно, рішення розійтися було правильним і так буде краще для нас обох.

-Ок, тоді дам знати по датам коли виїзд і тому подібне, - збадьорився Пашка і продовжив їсти свій обід.

***

-Брати тебе з собою було поганою ідеєю, - говорив я до Пса. З моменту його появи в моєму житті, я постійно брав його скрізь з собою. Він виявився спокійним і лінивим, тому на прогулянку приходилося його затягувати. От і зараз. Ми лише вийшли з території бази відпочинку, а він вже вперся і не хоче йти далі. І я, дорослий двадцяти дев’яти літній чоловік, зараз стою з пакетиком в руках і вмовляю собаку знайти собі місце для його ж «справ».

-Яка собачка, - почув я за спиною дитячий голос. Судячи з того, що мій Пес зацікавлено повернув голову, це звернення було адресоване йому. Він радісно завиляв хвостом. До нас підбігла маленька дівчинка.

-А він не кусається? Можна погладити, - запитала вона. Я розвернувся в пошуку старших, які її супроводжують і завмер. «Не може бути» - промайнуло в голові. Та зеленоока стояла тут, переді мною .

-Ти? – вилетіло раптово з моїх губ, забувши про всі прийняті культурні норми. Може це просто сонце мені в голову напекло і я вже бачу міражі.

-Я, - відповіла, не менш розгублена, дівчина. Далі в нас відбувся короткий діалог, в який я не міг включитися повністю бо її очі робили зі мною щось незвичне. Я вже давно не втрачав контролю через жінок, але вона явно володіє гіпнозом і вже вдруге робить це зі мною. Я ще після першого разу не відійшов і лише завал на роботі рятував від думок про неї, а тут... Яна... Це ніжне створіння стояла в метрі від мене в легкому коротенькому сарафані, з високим хвостиком і знову, ті маленькі неслухняні локони падали на її обличчя. Мені захотілося прибрати їх за вухо. Я відчув нестримне бажання торкнутися до неї. Я впевнений, що її шкіра неймовірно ніжна. Я хочу розглядати її.

-Нам вже пора, - поспішила дівчина.

-Ще побачимося, - впевнено відповів я, бо розумів, що цього разу я не відпущу її просто так.