Розділ 1

-Яна, ти не можеш нам відмовити, - без перестану тараторила моя подруга Таня. - І це чудова нагода для тебе відпочити і відновити сили, - продовжила. – Нічого так не лікує, як морські хвилі і короткий курортний роман, - вже з посмішкою промовила. – І взагалі, досить вже ходити без мужика. Когось там знайдемо тобі. І моя Юлька буде щаслива, якщо ти поїдеш. Ти знаєш, як вона тебе любить, - пішла з козирів Таня, розуміючи, що я не можу відмовити її доньці. -Не змушуй мене підсилити до тебе малу, - засміялася подруга і відкинулася на спинку крісла.

Ми з подругою сиділи на літній терасі невеликого кафе і пили освіжаючий Мохіто . На вулиці було сонячно і спекотно. Червень. Неділя. Спокійне місто насолоджується літом. Подруга виманила мене з дому на «серйозну розмову» в нашому улюбленому кафе. «Я маю до тебе величезне прохання» - кричала вона в слухавку. «Через годину чекаю тебе на нашому місці» - командувала вона. І ось вже годину, я слухаю лекцію про те, як сильно потребую відпочинку.

В липні Таня зі своєю донькою і сестрою планували поїхати на відпочинок в Одесу. Я допомогла їм, через свою хорошу знайому Ірину, забронювати місця в одній із баз відпочинку, оскільки це було проблемою через велику кількість відпочиваючих. І ось тепер, коли номер на трьох заброньований, а білети на потяг куплені - її сестра передумала їхати. І моя подруга прийняла це, як знак долі, що саме я маю їхати з ними замість сестри, оскільки ще з самого початку вона хотіла їхати разом, але я навідріз відмовилася і вона запропонувала своїй сестрі.

-Танюша, я не хочу нікуди їхати, - спробувала переконати подругу я. – Тим паче, на роботі зараз завал. Емма Юріївна точно мене не відпустить, - як головний аргумент, завершила я.

***

-Тобі однозначно треба погодитися! – голосно сказала Емма Юріївна. – Ти живеш лише роботою, - продовжила вона. – Ти молода красива дівчина. Тобі треба розважатися. Знайти когось врешті решт. Бо за ,майже, два роки, які ти тут працюєш, я ні разу не чула, що ти з кимось зустрічаємося, - не зупиняючись, продовжувала. – Ти піклуєшся про батьків, друзів, колег, але не про себе. Так, ми щодня працюємо з розлученнями. Ти бачиш, що нормальних чоловіків не так багато лишилося. Але не варто ставити крапку не спробувавши знайти такого, - завжди сувора шефиня, зараз з материнським теплом дивилася мені в очі.

-Але в нас багато роботи і по графіку моя відпустка має бути восени, - пробувала переманити шефиню на свою сторону.

-Нічого не станеться за два тижні, - швидко відповіла Емма Юріївна. – Тим паче, Катя передумала брати відпустку в липні. В її брата весілля, тому перенесла її на жовтень. От якраз і поміняєтеся в графіку. Тобі треба перезагрузка, бо зовсім ніяка ходиш. В офісі ще і Люда лишається. Впораємося. З’їздиш на свій семінар і збирай речі на відпочинок, - з посмішкою завершила шефиня.

Відступати було нікуди.

Яна:

«Я згідна».

Таня:

«Урааа! Ти найкраща! Люблю тебе! Мала буде щаслива».

Може це не така вже й погана ідея. Останні місяці були вкрай важкими. Мама серйозно захворіла і я жила на два міста, щоб встигати допомагати татові доглядати маму і виконувати свої обов’язки на роботі. Добре, що частину справ я могла закривати онлайн.

Вже, майже, два роки я працюю помічницею в адвокатському об’єднані Емми Юріївни. Якимось дивом мені вдалося потрапити до неї відразу після закінчення юридичного. Емма Юріївна товаришує з деканом нашого факультету. І коли в неї звільнилася ця вакансія, вона порадилася з деканом, щодо можливих претенденток з його випускниць, і він представив мене, оскільки вважав , що лише я зможу спрацюватися з його подругою. Але про це він сказав лише мені і лише тоді коли моя майбутня ,на той час, шефиня покинула його кабінет. Хотілося б почути, що він це зробив через мої старання і вміння, але і за це дякую. Для отримання свідоцтва мені необхідно було два роки протриматися тут помічницею. І спочатку це здавалося жахом, оскільки Емма Юріївна славилася складним характером, але і переймати досвід у неї було мега корисно. Вона була найкращою адвокаткою по розлученнях в місті. Хоча, мені пропонували допомогу ,по знайомству, влаштувати на посаду секретаря судового засідання, але я обрала цей варіант. Хоча декан і приніс мене в жертву, в якомусь сенсі цього слова, але й відступати вже не хотілося. Ось так ми і почали свою співпрацю.

За цей час я побачила і навчилася своїй професії не в теорії по книгах, а по життєвих ситуаціях людей, які до нас зверталися. Найчастіше це були жінки. Часто, в дуже пригніченому стані. Іноді навпаки, були ті, які відчули новий поштовх у житті, звільнення завдяки розлученню. Саме до цієї категорії можна віднести мою подругу Таню, яка звернулася до нас, коли вирішила розлучитися зі своїм благовірним, з яким побралися ще на першому курсі університету і поспішили народити дитину. Як результат – дівчина, на 4 роки старша від мене, розведена, з дитиною на руках, без фінансової підтримки колишнього і у вихованні донечки також ініціативу не проявляє.

Одне я зрозуміла точно: відклавши особисте життя на далеке майбутнє - я нічого не втратила. Ну, може уникнула кількох психологічних травм. Ще у школі я не приймала сердечок, які дарували хлопці на День закоханих. На першому курсі мій одногрупник спробував запросити мене на побачення, але моя відповідь була такою різкою, що не тільки він, але й усі одногрупники більше з такими пропозиціями до мене не підходили. 

Я не розумію людей, які одружуються в юному віці, не зрозумівши ще себе і не досягнувши нічого. Я була свідком багатьох розлучень, як фіналу таких рішень. Не треба далеко ходити, шлюб моїх батьків був далеким від хорошого прикладу. Вічно стомлена мама і відпочиваючий після роботи тато. Коханням там не пахнуло, лише втомою від роботи і один від одного. Після маминої хвороби їхні взаємини змінилися. Тато почав більше піклуватися про маму, а мама в свою чергу, проявляла вдячність за його допомогу. Але не завжди і далеко не в кожній сім’ї є подібне усвідомлення і щасливе закінчення. На щось серйозне я погоджусь лише тоді, коли моє серце мене зрадить і почне вистукувати в такт з іншим серцем. Занадто поетично-романтично? На менше я не згідна. А поки цього не сталося, я продовжу жити своє щасливе самотнє життя і готуватися до семінару, ну, і до незапланованої відпустки, на яку мене «вигнали», бо моєї добровільності в цьому рішенні було мало.