Розділ 2. Коли золото сяє

Відтоді як я вперше зустрів Настю, моє життя стало схожим на блискучу казку. Кожна наша зустріч була, наче мерехтіння золота на сонці — сліпучою, яскравою та незабутньою.

Настя мала талант створювати навколо себе ауру магії. Це було видно навіть у простих речах: каві, яку вона варила зранку, чи в тому, як вона весело гомоніла, розповідаючи про свої нові проекти. Її сміх лунав як дзвін, і я не міг насититися цим звуком.

Наші прогулянки містом стали для мене особливою розвагою. Ми досліджували маленькі кав'ярні, затишні сквери та старовинні вулички, де кожен камінь здавався носієм історії. Настя завжди знаходила щось цікаве, і я дивувався, як вона вміє помічати красу там, де інші проходять повз.

— Льош, дивись, які гарні ці квіти, — сказала вона одного разу, вказуючи на клумбу у парку.

Я подивився на звичайні ромашки, які раптом здалися мені чимось особливим завдяки її захопленню.

— Ти вмієш знайти красу у всьому, Настюша, — усміхнувся я, обіймаючи її.

Вона посміхнулася у відповідь, і цей момент здався мені вічністю. Я бачив, як золото її душі сяє у цих простих, але важливих речах.

Ми проводили нескінченні вечори, спілкуючись на теми, які хвилювали нас обох. Вона ділилася своїми мріями про майбутнє, і мені подобалося слухати, як вона планує підкорити світ моди.

— Я хочу створити колекцію, що відображатиме справжню красу жінки, — говорила Настя, її очі сяяли від натхнення. — Щось, що буде не тільки красивим, але й значущим.

Я відчував гордість за неї, знаючи, що вона здатна здійснити свої мрії. Її рішучість і віра у власні сили були вражаючі.

Одного вечора ми вирішили провести час на березі річки, спостерігаючи за тим, як сонце повільно ховається за горизонтом. Золотисті відблиски лягали на воду, і це видовище зачаровувало.

— Ти знаєш, Льошенька, — сказала Настя, відкинувшись на траву, — я завжди мріяла про такі моменти. Коли золото заходу сонця відбивається у воді, і ти відчуваєш, що життя прекрасне.

Я ліг поруч з нею, вдихаючи запах трави і відчуваючи її тепло. Це був один з тих моментів, коли я зрозумів, що знайшов свою золоту премію. Її присутність робила кожен момент неповторним.

— Я теж мріяв про це, — зізнався я, вдивляючись у небо, що починало темніти. — Іноді я думаю, що ти — найкраще, що сталося зі мною.

Настя повернулася до мене, і я побачив, як її очі блищать, наче зірки на нічному небі.

— Ти такий романтичний, Льош, — засміялася вона, але я відчував, що вона справді цінує ці слова.

Наші розмови продовжувалися до пізньої ночі, коли ми вже ледве могли розрізняти контури навколишнього світу. Але це не мало значення. Головне було те, що ми відчували одне одного, і це відчуття не потребувало слів.

Наступного ранку я прокинувся з відчуттям, що цей новий день — це подарунок. Я вирішив, що не хочу втрачати жодного моменту, коли золото нашого життя ще сяє.

Цей розділ нашої історії був сповнений світла та радості. Я знав, що попереду можуть бути труднощі, але поки Настя поруч, я готовий був зустріти їх з усмішкою.

Наша історія тільки починалася, і я з нетерпінням чекав, що ж далі підготувала для нас доля. Коли золото сяє, воно здатне освітити навіть найтемніший шлях, і я вірив, що ми разом зможемо подолати все.