Розділ 10

Коли я вийшла з того будинку, то за мною одразу ж побіг Ігор. На щастя, він без зайвих питань відвіз мене додому. Я швидко забігла до себе в кімнату та зачинила двері. Мені хотілося голосно ридати, бо серце розривалося від болю. Як він так міг вчинити зі мною? З нами? Через декілька хвилин я почула легкий стук, але не відчинила. Я просто лежала на ліжку та плакала в подушку. Мені не хотілося навіть бачити його. Знову напевно щось придумав, щоб я повірила йому, а потім би осоромив мене перед всіма. Згодом я помітила на телефоні повідомлення з невідомого номеру.
— Вислухай мене, — вголос прочитала я.
Я нічого не відписала просто продовжувала лежати на ліжку та плакати. Напевно, Артур теж змирився з цією ситуацією, чи може подумав, що це і на краще. Звісно, він же боїться втратити гроші свого батька, тож хай краще я його ненавиджу!
Два тижні пройшло з того часу і ми нарешті здали сесію. Я щасливо розмахувала заліковою книжкою, коли ми з Даною йшли коридором університету. Я дуже довго просила дівчину, щоб вона пішла зі мною в клуб. Мені хотілося розвіятись та й взагалі забути про того Артура. Подруга спочатку відмовила, але після сварки з Владом, погодилась. Їхні стосунки взагалі мене дивують, але я в це не вплутуюсь. Нехай самі розбираються.
Вже ввечері я почала збиратися в клуб. На вулиці сніжило і було не надто тепло, але це не зупинило мене. Я вдягнула коротку чорну сукню та високі чоботи. Макіяж зробила набагато яскравіший ніж завжди, а губи підвела прозорим блиском. Того разу я вирішила поїхати на таксі, бо не була впевнена, що повернувся тверезою. Дана сьогодні одягнула яскраво-червону сукню і я була вражена тим, як гарно вона на ній виглядає.
Як тільки ми зайшли в клуб, то одразу ж купили собі випити. Спочатку це були якісь не надто смачні коктейлі, а потім ще й шоти.
— Пішли танцювати! — сказала я дівчині та потягнула її в центр танцмайданчика.
Я закрила очі та почала плавно рухатися в такт музиці. Мені подобалось це відчуття невідомості, коли ти ніби розчиняєшся в музиці. Піднявши руки догори, я відчула чиїсь долоні на моїй талії та гаряче дихання на шиї. Мені було байдуже, хто цей незнайомець, бо просто зараз я повністю віддавала себе музиці. Він стояв дуже близько, а я терлась об нього своїм тілом. Потім він розвернув мене до себе обличчям і я змогла розглянути його. Він був досить гарним і трохи вищим за мене. Хлопець поклав свої руки мені на талію та почав їх опускати нижче. Я не відштовхнула його, але і ці речі були мені не надто приємні. Потім він нахилився, щоб поцілувати мене і я дозволила йому. Спочатку хлопець просто доторкнувся своїми губами, а потім почав наполегливо просувати свій язик. Мені це страшенно не сподобалось і ці відчуття були якимось іншими. Не такими зворушливими й зовсім неприємними. Раптом хтось різко взяв мене за руку та відтягнув від хлопця. Я зустрілася поглядом з розлюченим Артуром, який просто кипів від злості.
— Ей, придурок! — почав говорити мій кавалер та вже в наступний момент він лежав на підлозі.
Артур почав його бити, але хлопець теж наніс йому декілька ударів. На щастя, Влад розірвав їх. Артур кинув хлопцеві декілька нецензурних слів та потягнув мене на вулицю. Його хватка була такою сильною, що я просто не могла вирватися. Яке він взагалі має право таке робити? Я ж не його власність!
Хлопець вивів мене на вулицю, а я одразу ж здригнулася від холоду. Моя куртка десь в гардеробі, а зараз падає сильний сніг. Моє тіло почало тремтіти і я охопила себе руками. Артур витягнув з моєї сумочки номерок та через декілька хвилин приніс куртку. Я швидко вдягнула її, а потім сердито подивилася на нього.
— Нащо ти це зробив? — крикнула я та штовхнула його в груди.
— Зробив що? Не дозволив тому придуркові використати тебе? — розлючено сказав Артур, — Це ти так хотіла, щоб я приревнував, так? Вітаю, тобі це вдалося!
— Я навіть не знала, що ти тут будеш! Мені байдуже на тебе і я зробила це, бо хотіла, ясно!
— Тобі сподобалось? — спитав хлопець і підійшов надто близько до мене, — Те, як він цілував тебе?
— А тобі, — я подивилася йому прямо в очі, — Сподобалося з Яною?
— Ні, — тихо відповів Артур та взяв мене за руку. Мені хотілося відштовхнути його, але натомість я просто закрила очі, — Вислухай мене, прошу. Я не можу, коли ти дивишся на мене з таким болем.
— Я відкрила тобі своє серце, а ти при першій же нагоді розбив його, — дорікнула я та відчула сльози на очах.
— Вона надіслала мені повідомлення, що їй погано, — почав говорити хлопець і ніжно погладив мене по щоці. Ненавиджу те, як діють на мене його дотики. Чому я ніколи не можу протистояти йому? — Я думав, що щось серйозне, але схоже, що це була підстава. Вона почала плакати, а потім обійняла мене. Звісно я не відштовхнув її, бо Яна все-таки була моєю хорошою подругою. Ну а тоді коли ти зайшла в кімнату вона поцілувала мене. Я не відповів їй, чесно! Я б одразу ж її відштовхнув, але ти зайшла якраз в цей момент з тою її найкращою подругою. Що ти взагалі там робила?
Я не знала чи вірити йому, але це здавалося мені такою правдою. Може вони дійсно все підлаштували. Не знаю...
— Дівчина вилила мені на сукню пиво, — відповіла я та подивилася на нього, — Потім вона стала наполягати, щоб я пішла з нею. Вона ніби мала дати мені нові речі. Я не хотіла, але вона не послухала мене, а просто потягнула туди в кімнату. Потім я побачила вас і мені було так боляче.
— Єво, я б ніколи так не вчинив з тобою, чуєш? — сказав хлопець і охопив моє обличчя своїми руками, — Цих два тижні я не знаходив собі місця. Ти уникала мене, а моє серце наче розривалося. Спочатку я подумав, що може це і краще, але я більше не хочу.
— Не хочеш чого? — тихо прошепотіла я.
— Не хочу приховувати свої почуття до тебе, — сказав він та подивився мені прямо в очі, — Мені байдуже, що декілька хвилин тому його язик був у твоєму роті. Просто зараз я дуже сильно хочу поцілувати тебе.
— Не був, — заперечила я, — Я не дозволила йому.
Вже в наступний момент Артур накрив мої губи своїми і я розчинилася в цьому поцілунку. Мені подобалось відчувати його, це було значно приємніше, ніж з тим хлопцем.
— Ходімо! — згодом сказав Артур та потягнув мене до своєї машини.
Він допоміг мені сісти та швидко поцілував мене в губи. Потім він обійшов машину й сів за кермо. Мені подобалось дивитися на нього, спостерігати за ним. Я вирішила зняти свою куртку, бо в машині було досить тепло. Хлопець ввімкнув якусь музику і ми мовчки їхали кудись. Потім Артур зупинився неподалік від нашого будинку та подивися мені в очі.
— Мені треба тобі дещо сказати, — заговорив він, а я підсіла трохи ближче до нього, — Я завтра їду в Іспанію по справах батька.
— Надовго? — спитала я.
— Два місяці, — відповів хлопець і взяв мене за руки.
— Ого! Це дуже багато, — тихо сказала я і нахмурилась.
— Знаю, але я буду дзвонити до тебе, — запевнив мене Артур, — Обіцяю, кожен день. Я ще встигну тобі набриднути.
— Я не хочу, щоб ти їхав, — сказала я й опустила погляд, — В нас тільки щось почало складатися, а ти тікаєш.
— Єво, я повинен це зробити, — хлопець міцно стиснув мої руки та поцілував їх, — Батько завжди ці справи довіряє лише мені. Подивись на мене!
Він повернув моє обличчя до себе, а я просто не хотіла, щоб хлопець бачив моїх сліз. Артур легенько провів своєю рукою по моїй щоці.
— Як тільки я повернусь, — заговорив він та подивився мені прямо в очі, — Ми зізнаємося батькам. Скажемо їм, що ми кохаємо один одного. Так, вони не приймуть цього, але ми зможемо бути разом.
— Ти серйозно? — здивувалась я і слабо усміхнулася. Хлопець кивнув, а я повільно пересіла йому на коліна. Він поклав свої долоні мені на ноги, а я руками охопила його шию.
— Тобі вже буде вісімнадцять, тож мама не зможе заборонити тобі.
— Ти знаєш, коли в мене день народження? — спитала я, не стримуючи усмішки.
— Звісно, — він ніжно поцілував мене. — Можливо батько відречеться від мене, чи вижене. Не знаю, але я понад усе хочу бути з тобою.
— Ти готовий втратити все заради мене? — спитала я, бо просто не могла повірити його словам.
— В мене є квартира. Ми будемо там жити разом, а з часом наші батьки приймуть це. Я впевнений. Ну і ще я хочу забрати тебе від тієї жінки, що зветься твоєю матір'ю та подарувати тобі щастя у своїх обіймах. Ти ж дочекаєшся мене?
— Дочекаюсь, — прошепотіла я та поцілувала його в губи.
Два місяці йшли болісно довго. Як і обіцяв, Артур кожен день дзвонив до мене. Я постійно чекала його повідомлень і рахувала дні до приїзду. Мені навіть не вірилося, що ще трішечки й ми будемо разом. Якомога далі від цих всіх проблем, від моєї матері та цього життя. Я погоджувалася на все, що мені пропонувала мама, щоб вона нічого не запідозрила. Ну а потім, Артур повернеться і ми зізнаємося їм в наших стосунках. Не впевнена, що вони приймуть це, але мені байдуже.
Я сиділа у своїй кімнаті та малювала нову картину. Це був мій подарунок Артурові до приїзду. Я почула, що до мене хтось телефонує і побачила його ім'я.
— Привіт, сонечко, — сказав хлопець, коли я підняла трубку.
— Привіт, — усміхнулась я, — Як ти?
— Добре, але дуже сильно скучив за тобою, — відповів хлопець.
— Я теж, — сумно сказала я і подивилася на картину, — Вже не можу дочекатися завтрашнього дня. Нарешті ти повернешся і ми зможемо бути разом.
— Ага, — мовив Артур, — До речі, у мене є для тебе подарунок.
— У мене теж.
— Справді? Який?
— А не скажу, — я покрутилася на своєму кріслі з широкою усмішкою на обличчі, — Буде сюрприз для тебе.
— І як мені тепер дочекатися завтрашнього дня?
— Я два місяці на тебе чекала, тож думаю, що ти потерпиш один день.
— Я вже так хочу міцно обійняти тебе і ніколи-ніколи не відпускати, — сказав хлопець, а я не могла стримати усмішки, — Як відсвяткувала день народження?
— Посиділи з Даною та Кірою в кафе, а потім ще вдома з нашими батьками.
— Ох, це було напевно дуже нудно.
— Так, не вистачало твого зухвалого погляду та самозакоханого вигляду.
— Завтра я покажу тобі свій зухвалий та самозакоханий вигляд, — пригрозив Артур.
— Навіть не сумніваюся, — засміялася я. Раптом в мою кімнату ввірвалася мама, а я подивилася на неї великими очима, — Добре, Дано! Поговоримо пізніше.
— Дано? — перепитав хлопець.
— Все, бувай! — я збила дзвінок і роздратовано подивилася на маму, — Що таке? Вриваєшся сюди без стуку!
— Тримай! — мама змірила мене сердитим та зневажливим поглядом та простягнула якийсь папірець.
— Що це? — нахмурилась я та взяла його в руки.
— Квиток в Америку!