Розділ 3

Артур так пильно дивився в мої очі, не відводячи свого погляду, що мені одразу ж стало жарко. Його губи зігнулися в кривій посмішці, а руки міцно тримали мене. Холодна стіна пронизувала все тіло до самісіньких кісток і я не могла й слова вимовити.
— Здається, я говорив тобі не чіплятися до людей з мого оточення, — тихо, але дуже різко сказав хлопець.
— Не розумію про що ти, — розгублено відповіла я, наче налякана собачка.
— Щоб я більше не бачив тебе біля Ігоря, — погрозливо мовив Артур, а я подивилася на нього великими очима, — Я вже давно зрозумів всі твої плани. Хочеш звабити багатого хлопця, а потім використовувати його, я правий?
— Господи, що ти несеш? — я з якоюсь огидою подивилася на нього, — Відпусти мене! Я навіть знати тебе не хочу.
— Знаєш, а тобі підходить твоє ім'я, — Артур трішки послабив свою хватку, але все одно не відійшов, — Маріонетка в руках своєї матері, яка змушує чоловіків піддаватися спокусі до «забороненого плоду».
— По-перше, нікого я не спокушаю, — сердито сказала я, — А по-друге, Єва означає «жива». Тому оці твої словечка безпідставні. Не знаю, що таке у твоїй уяві «заборонений плід», але я більше не хочу з тобою розмовляти, тому відпусти мене.
— Скоро дізнаєшся, — усміхнувся хлопець і відступив, щоб я могла пройти попри нього.
Кинувши на нього розлючений погляд, я побігла до себе в кімнату. Ігор був єдиною людиною з ким я взагалі тут спілкувалася, а цей придурок думає, що я хочу спокусити його друга. Хіба я дала привід думати, що мені потрібні їхні гроші? Важко зітхнувши, я переодягнулася в піжаму та лягла на своє ліжко. Сльози з'явилися на моєму обличчі, а я просто тихо заплакала. Мені так набридло це його ставлення, що хочеться якнайшвидше виїхати в Америку і здійснити свою мрію. Можливо мені це навіть вдасться, адже у матері тепер є гроші.
Після того вечора я всяко уникала Артура. І це було правильним рішенням. На щастя, він не діставав мене та і взагалі я рідко його бачила. Хлопець постійно проводив час у своїх друзів і повертався додому пізно ввечері. Взагалі не розумію, чому він досі живе в цьому будинку? Хай би собі купив квартиру та й зробив би нам всім радість!
Сьогодні в мене перший навчальний день, тому я вирішила гарно одягнутися. Я вдягла красиву білу блузку зі свого новенького гардеробу та чорні штани. Спочатку захотілося накрутити волосся локонами, але мені це не дуже добре вдавалося. В кінцевому результаті я запізнювалася, бо довелося ще наносити макіяж та й вирівнювати волосся. Я швидко забігла на перший поверх та помітила, що Артура вже не було. От і добре! Мені не хотілося з ним їхати, але тепер цікаво чим я поїду.
— Доброго ранку, — привіталась я до мами та Євгена, які сиділи у вітальні.
— Ох, доню, ти вже запізнюєшся.
— Знаю, а чим мені добратися? — я подивилася на Євгена, який широко усміхнувся мені.
— Зараз побачиш, — він повів мене на вулицю і я помітила біля гаража червону БМВ.
— Що це? — здивувалась я і подивилася на чоловіка великими очима.
— Подарунок! — усміхнувся він, а я аж рота відкрила, — Мама казала, що ти вмієш водити й у тебе є права, тому я вирішив подарувати тобі цю красуню.
— Це дуже дорогий подарунок, — тихо пробурмотіла я, — Я... Я не можу це прийняти.
— Можеш, — втрутилась моя мама і подивилася на мене вбивчим поглядом, — Єво, хіба можна ображати таку хорошу людину?
— Якщо ти не приймеш, то я дуже сильно ображуся на тебе, — сказав Євген, а я лише важко зітхнула.
— Гаразд, — відповіла я і взяла в руку ключі, які мені простягнув чоловік.
— Будь обережною, — усміхнувся він, а я щиро обійняла його.
— Дякую вам велике.
Я сіла у свою машину та виїхала з двору. Мені це все було так незвично. Ще минулого року мама змусила мене ходити на курси водіїв, а я не бачила в цьому ніякого сенсу, бо у нас навіть автомобіля не було.
Я спостерігала по GPS за дорогою, бо зовсім не знала цього міста. Виходить, що університет знаходиться біля самого центру і зараз туди добратися дуже складно. Всюди затори і я бачила, що запізнилася на перше практичне заняття. Коли я вже нарешті була біля університету, то побачила перед собою ще одну машину. Неподалік я помітила одне вільне місце на стоянці, тому мені довелося розігнатися, щоб швидше зайняти його. З тієї машини мені просигналили й з вікна виглянула симпатична брюнетка з волоссям до плечей.
— Ей, я перша помітила це місце! — обурено крикнула вона, коли я вже вийшла зі свого автомобіля.
— Вибач, дорогенька, але я запізнююсь, — швидко сказала я і побігла в університет.
Аудиторію знайти було трохи складно. Особливо, коли ти перший курс і зовсім не орієнтуєшся в цих кабінетах. Я бігала по всьому першому поверсі та дивилася на кожен кабінет в пошуках двадцятого номера. Я так захопилася, що не помітила, як стикнулася з кимось. Якби не міцні руки, що взяли мене за талію, то я б точно впала.
— О, Єво, привіт! — усміхнувся мені Ігор, а я ще досі перебувала в його обіймах.
— Привіт, — видавила з себе я та відійшла від нього.
— Радий тебе бачити, — сказав хлопець, а я натягнуто усміхнулася йому, — До речі, дуже гарно виглядаєш.
Весь цей час я бачила, що за нами спостерігають ще дві пари очей. Ігор дивився на мене так захоплено, що мені стало ніяково. Я не звикла до такої відкритої уваги хлопців, тож не дивно, що відчувала себе трішки незручно. Біля Артура стояв якийсь хлопець з красивими блакитними очима, якого я раніше не бачила.
— Де двадцята аудиторія? — тихо спитала я і подивилася на Ігоря.
— Наступні двері, — відповів він.
— Дякую!
Я швидко пішла геть від них, відчуваючи, що хтось наче пропалює мою спину своїм злим поглядом, і я дуже добре знала, хто це. Коли я зайшла в кабінет, то вже всі були за своїми партами, а викладач стояв за трибуною. Він сказав мені присісти та почав розповідати про якийсь проєкт. Я не одразу ввійшла в суть, але зрозуміла, що для роботи мені необхідна пара. Десь через п'ять хвилин після мене, в аудиторію зайшла та сама брюнетка, з якою я зустрілася на стоянці. Вона сказала, що її звати Дана і викладач запропонував їй робити проєкт зі мною. Я помітила той зверхній погляд, яким змірила мене дівчина. Схоже, тут мене чекає теж саме розчарування. Цікаво, у мене хоч колись будуть друзі?
Через те, що ми обоє запізнилися, викладач вирішив нас покарати й дав найскладніше завдання. Нам потрібно було зробити планування сучасних споруд. Я важко видихнула і подивилася на цю дівчину, яка явно була не в гуморі. Викладач попрощався та вийшов з кабінету.
— Ну це ж несправедливо! — голосно сказала я і подивилася на Дану, — І чому це в нас найскладніше завдання?
— Напевно через те, що ми запізнилися! — огризнулась дівчина.
— Або може тому, що ти дуже сильно показуєш своє невдоволення, — різко мовила я та почала складати речі у свою сумку.
— Ти взагалі хто така? — обурилась дівчина і повільно піднялася, — Мало того, що моє місце на стоянці забрала, так ще й говориш щось на мене!
— Ой, дуже ти мені потрібна! І, до речі, навіть якби я не зайняла те місце, то ти б все одно запізнилася!
— І чому це я тебе ще цілий семестр терпіти маю? — дівчина подивилася на мене так, ніби я забрала в неї останній шматок хліба.
— Ай, справді! — сказала я і гірко посміхнулася, — Кому ж я тут потрібна? Приїхала на чужу голову та ще й тут спокою нема!
Я швидко вийшла з кабінету і більше навіть не дивилася в сторону цієї дівчини. Перший день був просто жахливими! Я навіть не думала, що це буде так складно. По-перше, нам дали дуже багато домашнього завдання, а по-друге, мені зовсім не подобалося бачити Артура та його компанію. Коли я вийшла з університету, то одразу ж помітила їх на стоянці. Звісно, біля них стояли якісь дівчата та відкрито фліртували. Я їх дуже добре розумію, але від того, як якась дівчина повисла на моєму братику, мені стало огидно. Швидко пройшовши попри них, я почула голос Ігоря.
— Єво, ходи до нас, — запропонував він.
Спочатку мені хотілося піти геть та навіть не дивитися в їхню сторону, але коли я помітила зневажливий погляд Артура в мою сторону, то вирішила, що не буду так легко здаватися.
— Надіюсь, у вас тут весело! — сказала я та усміхнулася всім своєю найкращою усмішкою.
— Це ще хто? — спитала якась дівчина, що стояла біля мого братика та тулилася до нього.
— Його сестра, — відповіла я і показала на Артура. Його обличчя одразу ж змінилося і набуло червоного відтінку.
— Не знала, що у тебе є сестра, — зауважила дівчина.
— Зведена, — грізним голосом відповів хлопець.
— До речі, я — Єва! — усміхнулась я.
— Яна, — відповіла та дівчина й оглянула мене з ніг до голови, — Хороша подруга Артура.
— Влад, — зовсім непривітно відповів хлопець з блакитними очима без жодного натяку на усмішку.
Ну і друзі в Артура! Кожного обирає на подобу собі. От і не дивно, що мені тут просто огидно з ними стояти.
— Ну і чого так сумно? — радісно спитала я і розвела руками, — Де музика? Де веселощі?
Я бачила в очах свого любого братика такий гнів, що мені було страшно, але водночас смішно. Схоже, я його зачепила за живе. Напевно він не хотів, щоб всі в університеті знали, що в нього з'явилася сестричка.
— Справжні веселощі розпочнуться наступної п'ятниці на вечірці, — солодким голосом сказала дівчина, а мене ледь не знудило від її тону.
— На вечірці? — перепитала я і натягнуто усміхнулася.
— Та хіба вона прийде туди? — спитав Артур і з викликом подивився на мене, — В неї ж навіть друзів нема. А я не збираюся няньчитися зі своєю дорогенькою сестричкою.
— Не хвилюйся. Я прийду! — прийняла виклик я і подивилася йому прямо в очі.
— Подивимось.
— Щось тут у вас так нудно, — сказала я і похитала головою, — Тому краще я посиджу вдома і подивлюсь якийсь серіал, або займусь своєю улюбленою справою.
Я махнула рукою їм на прощання та повернулася до своєї машини. Весь цей час Артур спостерігав за мною і я точно знала, що він злиться. І можливо, причиною його злоби був саме цей автомобіль.
Майже кожен вечір я стикалася з Артуром, який просто плювався своєю ненавистю та отрутою мені в обличчя. Бували моменти, що я не витримувала і плакала в себе в кімнаті, але жодного разу не біля нього. Він ніколи не побачить моїх сліз. Я не дозволю йому насолоджуватися тим, як сильно зачіпають мою душу його слова. Якось поступово ми з Даною стали хорошими подругами. І я навіть дуже була рада цьому. Мені страшенно не хотілося йти на ту вечірку самій, тому я всяко намагалася вмовити її піти зі мною. Дівчина все ж погодилась і я справді була рада цьому. На вечірку я вирішила одягнути коротке чорне плаття з мереживом та блискітками. Воно не було надто відверте, але і не скромне. Чомусь мені захотілося виглядати сьогодні по-особливому привабливою. Також я зробила легкий макіяж, який лише підкреслив мою природню красу. Потім я взяла чорні лакові туфлі на підборах та маленьку сумочку. Я кинула туди тюбик з помадою та серветки. Як тільки я вийшла з кімнати, то одразу ж помітила Артура. Він виглядав дуже привабливо у своїх рваних джинсах та чорній шкіряній куртці, під якою виднілися сіра футболка. Хлопець оцінюючи розглядав мене, а тоді впритул підійшов до мене. Я заглянула йому в очі та побачила там щось таке, чого раніше не було.
— Ти не підеш на вечірку в такому вигляді, — сердито сказав він, а я відкрила рот та здивовано подивилася на нього.