Пролог

Я сиділа у своїй рожевій кімнаті та малювала чергову картину. Це було найбільшим моїм захопленням, але шкода, що мама зовсім його не поділяла. Вона завагітніла мною в сімнадцять років, а батько злякався відповідальності та втік. Він у мене був художником і хотів постійної свободи, а дитина зруйнувала б йому кар'єру. Мама нічого не розповідала мені про нього, і це не дивно. Її образа була надто сильною. Ця вагітність повністю зруйнувала мрію молодої дівчини стати відомою моделлю. Саме тому мама змушує займатися мене цим. Не скажу, що мені не подобається бачити своє обличчя на обкладинках місцевих журналів, але сам процес фотознімання не приносить мені жодного задоволення. Я взяла свій старий пензлик та змішала на палітрі синій та червоний кольори, щоб отримати ідеальний пурпуровий. Саме таким я сьогодні побачила захід сонця за вікном. Трішки яскраво-оранжевого відтінку по центру, який плавно переходить в малиновий і нарешті пурпуровий. Ще потрібно додати невелику кількість синього відтінку, а також чорного, щоб було зрозуміло, що майже наступила ніч. Я так захопилася процесом, що не одразу помітила свою маму.

— Знову займаєшся цією дурнею? — спитала вона і подивилася на картину.
— Дурня — це те, чим ти змушуєш мене займатися, — буркнула я і почала ганчіркою витирати свої руки від фарби.
— Єво, я роблю з тебе людину, — вона усміхнулася своїми губами, ідеально нафарбованими бордовою помадою, — Саме завдяки мені ти зараз відома модель у нашому місті.
— А можливо я не хочу нею бути? Чому я повинна робити те, що мені не подобається?!
— А ось це тобі подобається? — сердито сказала мама і показала на мій мольберт, — Ти коли останній раз дивилася на себе в дзеркало?
— А що зі мною не так? — огризнулась я і швидко піднялася.
Мама взяла мене за плечі та повела до великого дзеркала на моїй шафі. Я оглянула себе в повний ріст і звісно розуміла, чого вона так причепилася. Світле волосся неохайно зібране в пучок, а на обличчі зовсім немає макіяжу. Чорні старі легінси, які вже мають дірку на коліні та широка сіра футболка робили мій вигляд не надто привабливим.
— Подивись, як ти виглядаєш? — суворо сказала мама, — Ця футболка робить тебе у два рази товстішою, а на голові взагалі незрозуміло що!
— Але ж я вдома! Мене ніхто тут не бачить! — почала виправдовуватися я, хоча знала, що в цьому зовсім нема сенсу.
— Єво, яка різниця? Ти завжди маєш виглядати ідеально. І взагалі я повинна тобі дещо сказати, — мама уважно подивилася на мене, а я лише важко видихнула і сіла на край свого ліжка.
— Я тебе слухаю, — пробубніла я і подивилася на свою маму.
Вона в мене була дуже красивою жінкою. У свої тридцять п'ять виглядати так, як вона — це напевно мрія кожної жінки. Струнка фігура та високий зріст, а ще красиві риси обличчя. Зовнішністю я повністю вдалася в неї, лише очі карі, як в батька. Своє, пофарбоване у світло-русий колір волосся, вона завжди збирає в ідеальну зачіску, а губи постійно фарбує темною помадою.
— Ми переїжджаємо, — заявила вона, а я від здивування засміялася.
— Ти напевно жартуєш? — сказала я і подивилася на неї, — Чи ти хочеш сказати, що ми їдемо в Америку і нарешті здійсниться моя мрія?
— Про свою Америку можеш одразу забути.
— Але ж ти обіцяла, що я буду туди вступати в університет?
— Єво, я виходжу заміж.
— Що? — голосно скрикнула я і здивовано відкрила рот.
— Я вже три місяці зустрічаюсь з одним чоловіком і тепер він запропонував мені переїхати до нього.
— До нього — це куди? — перепитала я.
— В одне з найперспективніших міст нашої країни, — відповіла мама і широко усміхнулася, — Там є чудовий архітектурний університет, де ти будеш навчатися.
— Архітектурний? — перепитала я і нахмурилась, — Ти ж хотіла, щоб я стала моделлю.
— У Євгена свій бізнес в цій справі. Вони дуже багаті люди, тому ти мусиш зробити все, щоб він полюбив тебе.
— Хм, чомусь я не здивована. Ти з ним через гроші, так?
— Ні, золотце, я його дуже сильно кохаю, — мама голосно засміялася і підійшла до дверей, — Післязавтра виїжджаємо.
— Дякую, що попередила, — буркнула я і лягла спиною на ліжко.
Мама вийшла з моєї кімнати, а я лише голосно фиркнула. Я так мріяла поїхати в Америку та вступити туди в Єльський університет на факультет художнього мистецтва. Мама вже давно сказала мені, що цього не буде, адже це потребує багато грошей, але я щиро вірила, що можливо щось зміниться. Схоже, я помилялася і тепер житиму невідомо де і з ким! Добре, що хоч університет архітектурний. Я так і не змогла завершити свою картину, тому просто залишила її, а сама лягла під ковдру. Я витягнула з верхньої шухляди своєї тумбочки рожевий блокнот. Відкривши його на потрібній сторінці, я взялася описувати всі події та моменти за сьогоднішній день. Соромно зізнатися, що сімнадцятирічна дівчина веде свій щоденник, але це поки єдиний мій друг. Мені нема з ким поділитися проблемами чи складними моментами, тому я просто всі свої думки виливаю на папері. Коли я завершила описувати всі емоції від розмови з матір'ю, то швидко закрила блокнот та поклала його на звичне місце. Через постійні фотосесії, популярність та любов вчителів, у мене ніколи не було друзів. Вони просто заздрили та не сприймали мене. Всі думали, що я живу, як в казці, але насправді — це ще те пекло. Минулого тижня у мене був випускний, але я з'явилася лише на урочисту частину, щоб мені повісили на шию золоту медаль за успіхи у навчанні. Я навіть не пішла на святкування, тому що змушена була їхати на термінове знімання якогось тупого кліпу.
Ці два дні пролетіли непомітно. Я все ж домалювала ту картину та повісила її на стіну. Мама завжди казала, що я цим псую інтер'єр своєї кімнати, але мені, навпаки, дуже подобалось.
— Через дві години ми виїжджаємо, тому починай вже збиратися, — сказала мені мама, коли я клала свої пензлики та фарби у валізу.
— Гаразд, — відповіла я.
— І вдягни, будь ласка ту сукню, що я тобі купила минулого тижня. Я хочу, щоб ти сьогодні виглядала якнайкраще, тому не забудь про макіяж.
— Ага, — тихо мовила я і підійшла до шафи.
Я витягнула блідо-рожеву сукню без рукавів та похитала головою. Мені так не подобався цей стиль Барбі, але що робити, коли мама змушує? Я звикла їй підкорятися та слухати, адже вона сама виховувала мене. Ще була бабуся, але минулого року, на жаль, її не стало. Я все ж вдягнула ту сукню та почала робити собі макіяж. Все мало бути ідеально, починаючи з чорних стрілок та закінчуючи помадою персикового відтінку. Коли я помітила, що у мене ще залишилося багато часу, то вирішила трішки накрутити своє волосся. В кінцевому результаті я дійсно виглядала, як лялька.
Під під'їздом на нас чекав якийсь автомобіль. Коли ми вийшли, то водій одразу ж забрав наші валізи та привітався до моєї мами. Я ж сіла на заднє сидіння та подивилася у вікно. Сумно прощатися зі старим життям, але може попереду мене чекає щось зовсім нове? Може нарешті там я буду по-справжньому щасливою? Ми їхали довгих п'ять годин і якби не музика в моїх навушниках, то я б точно заснула. Ми проїжджали через величезне місто і згодом зупинилися біля якогось особняка. Від його величі та пишності я аж рот відкрила.
— Приїхали! — радісно сказала мама.
Вона перша вийшла з автомобіля, а я повільно за нею. На вулиці було страшенно жарко, і це не дивно, адже зараз кінець червня. Водій витягнув наші валізи з багажника, а я продовжувала витріщатися на цей будинок. Вір був дуже великий зі значним подвір'ям. На задньому дворі, напевно, розташований басейн.
— Ну що стоїш? Ходімо! — сказала мама і впевнено пішла до вхідних дверей.
Я ж, навпаки, розгубилася, але все одно рушила за нею. Як тільки ми зайшли в будинок, то до нас одразу ж вийшов красивий чоловік в костюмі. На вигляд йому було за сорок та це додавало йому якоїсь мужності.
— Я вже на вас зачекався, — сказав чоловік приємним голосом та обійняв мою маму, а потім подивися на мене, — А що це за красуня тут така?
— Добрий день, — усміхнулась я.
— Єва, так? — спитав чоловік, а я кивнула, — Мене звати Євген.
— Дуже приємно, — я трішки засоромилась та відвела погляд.
— Я радий, що у мене тепер вже є і донька.
— О, а у вас ще є діти? — спитала я і допитливо подивилася на чоловіка.
— Так, у мене є син, — відповів він та подивився мені за спину, — А ось і він з'явився.
— Два сини, — почула я чийсь голос і здригнулася від несподіванки.
Я повільно обернулася і помітила красивого молодого хлопця. Темно-русе волосся було трішки скуйовджене, а неймовірні сірі очі дивилися прямо на мене.
— Артуре, перестань, — суворо сказав Євген та подивився на свого сина, — Давай я тебе краще познайомлю з нашими новими членами сім'ї. Це — Наталія, а ось ця прекрасна дівчина — її донька Єва.
— Хм, то у мене тепер з'явилася сестричка, — заговорив хлопець і почав відверто мене розглядати. Від його погляду я одразу ж почервоніла та понурила голову, — Тільки от я ніколи не хотів мати сестру, а тепер тим більше.
— Так, достатньо! — Євген сердито подивився на цього Артура, — Ми зараз всі разом сідаємо за стіл.
— Ох, я напевно відмовлюся від вашої прекрасної компанії, — відповів хлопець, — А вам смачного!
— Ти будеш сидіти з нами! — суворо заговорив Євген до свого сина, — І це не обговорюється!
— Як скажеш, таточку! — хлопець подарував нам всім широку посмішку.
Євген поклав свою руку моїй матері на поясницю та провів у іншу кімнату. Я подивилася на цього Артура і помітила, що він пильно спостерігає за мною.
— Мене звати Єва, — швидко сказала я і простягнула йому свою руку.
— Я вже чув, — буркнув хлопець та склав руки на грудях, — Надіюсь, що ви тут довго не затримаєтеся.
— Який же ти привітний, — зі сарказмом
я, — Мене ще ніколи так радісно не зустрічали.
— Послухай мене, — хлопець схопив мене за руку та одним різким рухом притягнув до себе. Я опинилася так близько до нього, що відчувала його гаряче дихання на своїй щоці, — Я зроблю все, щоб ти й твоя мама за першої ж нагоди забралися геть звідси, — прошепотів мені на вухо Артур, — Раджу не потрапляти мені на очі та не діставати своєю присутністю. Зрозуміла?
— Т-так, — ледь чутно сказала я і важко ковтнула.
— Ласкаво просимо в пекло, Єво!