48 глава "Неочікувана зустріч"

Яся.

Ці вихідні пролетіли, залишивши по собі приємний, хоч і трохи хаотичний післясмак. Павло нарешті пройшов «бойове хрещення» моєю родиною, яка, на превелике щастя, його не злякала. Але справжнім сюрпризом став не стіл у батьків, а новина про те, що моя сестричка теж опинилася «в офсайді». Хто б міг подумати, що Леся — моя повна протилежність — теж обере собі капітана футбольної команди?

Проте найбільше мене занепокоїло нове амплуа Павла. Роль граючого тренера стала для нього справжнім викликом. Тимур був для команди стабільним авторитетом, а раптове призначення Павла ледь не вибило його з колії. Я бачила, як ця відповідальність тисне на нього, тому без вагань погодилася допомогти. Я стала його «точкою рівноваги», його таємним психологічним штабом.

Спочатку команда сприйняла мою присутність скептично. Ці оцінювальні погляди були справжнім випробуванням: мені довелося вийти далеко за межі своєї зони комфорту, щоб довести, що тактика — це не тільки м'язи, а й мізки. І сьогодні, дивлячись на табло, я зрозуміла: вони нарешті змінили свою думку.

Після фінального свистка та запеклої боротьби, яка закінчилася рахунком 2:1 на нашу користь, ми зайшли в роздягальню. Повітря тут було густим від запаху поту, тріумфу та виснаження. Хлопці буквально попадали на лавки: хтось жадібно пив воду, хтось просто заплющив очі, намагаючись вгамувати пульс. Але попри втому, у кожному подиху відчувався електричний заряд перемоги.

— Вітаю, чемпіони! — сказала я, нарешті дозволивши собі усмішку.

Всі голови миттєво повернулися в наш бік. На обличчях гравців проступило щось на кшталт благоговіння.

— Знаєш, Ясю, — важко дихаючи, промовив Марк, — твій «метод» таки спрацював. Ми це зробили.

— Ну що, пацани! — вигукнув Алекс, підхоплюючись із місця. — Зараз швидко переодягаємось і в спорт-бар? Святкуємо до ранку!

Я відчула, як Павло міцніше стиснув мою руку. 

— Не сьогодні, Алексе. У нас запланована вечеря з Лесею та Романом.

— О-о-о, — почулося дружне улюлюкання з кутка. — Наш капітан дає задню заради родинних посиденьок?

— Не просто посиденьок, — Павло хитро подивився на мене, і в його очах спалахнув азартний вогник. — Я просто дуже хочу подивитися на розбитого Романа Мельника за одним столом. Після такої поразки на 89-й хвилині його обличчя буде найкращим десертом.

 ***

Ми сиділи в одному з престижних ресторанів у центрі Києва. Світло було приглушеним, а звуки живої музики мали б розслабляти, але за нашим столиком панувала така напруга, що, здавалося, скло на келихах от-от трісне.

Я сиділа навпроти Лесі. Біля неї, наче грозова хмара, завмер Роман. Він опер голову на долоні, і його погляд був спрямований кудись крізь стільницю. До капітана «Тернополя» досі не міг дійти той прикрий факт, що вони пропустили вирішальний гол на клятій вісімдесят дев’ятій хвилині.

— Як? — вкотре прошепотів він, і в цьому питанні було стільки болю, ніби він щойно програв фінал чемпіонату світу. — Як ми могли так повестися на цей елементарний пас назад?

— Ромо, досить, — м’яко, але з ноткою втоми сказала Леся. Вона теж була напружена: роль журналістки, яка має бути об’єктивною, і дівчини, яка вболіває за свого капітана, сьогодні далася їй нелегко. — Це всього лише одна гра. Не кінець світу.

— З тобою ми поговоримо пізніше, — кинув Роман, на мить глянувши на неї своїм «крижаним» поглядом. Він явно натякав на те, що Леся знала про мої методи, але не попередила його.

Леся лише ображено відвернулася. У цей момент її телефон на столі засвітився від повідомлення. Вона швидко проглянула екран, і її обличчя миттєво змінилося — на ньому розквітла така щира й хитра посмішка, що навіть Павло відволікся від свого переможного еспресо.

— Ясю, — Леся підняла на мене очі, і в них заграли бісики. — Зараз для тебе буде сюрприз. Дивись за спину Павла.

Я обернулася саме в ту мить, коли до нашого столика впевненою ходою наблизилася постать у бездоганному пісочному пальті. Макс виглядав так, ніби він щойно зійшов з подіуму, а не пробирався крізь київські затори.

— Я бачу тут забагато похмурих облич для такого розкішного вечора! — його голос пролунав як фанфари, миттєво розірвавши гнітючу тишу.

Він проігнорував розгубленого Романа та зацікавленого Павла, зупинивши свій погляд прямо на мені. 

Макс завмер на мить, схиливши голову набік, ніби оцінював витвір мистецтва в галереї. Його погляд ковзав по моєму синьому светру, який підкреслював колір очей, і зупинився на високому хвості, який я так і не встигла розпустити після виступу на полі.

— Цей відтінок сапфіру на тобі — це просто злочин проти сірої буденності! А зачіска? Цей хвостик створює таку динамічну вертикаль, що навіть твоя аналітична натура зараз виглядає як втілення чистої енергії. Ти виглядаєш неймовірно — лаконічно, строго і водночас так... вільно.

Я не втрималася і щиро засміялася. Весь стрес від матчу, поглядів команди та похмурого обличчя Романа ніби випарувався. Я підхопилася з місця і буквально кинулася в обійми Макса.

— Максе! Як ти тут опинився?! — я міцно притиснулася до його пісочного пальта, вдихаючи знайомий аромат дорогого парфуму та впевненості.

— Леся написала, що ви разом у Києві. І я просто не міг упустити такий шанс побачити вас вдвох, — він відсторонився, але продовжував тримати мене за плечі, сяючи посмішкою.

Я відчула на собі пильний погляд Павла. Він підвівся, і хоча на його обличчі не було ревнощів, у кожному русі відчувалася цікавість капітана, який зустрів на своєму полі невідомого гравця.

— Павле, — я м’яко потягнула Макса за руку ближче до нашого столу, — знайомся. Це Макс. Мій і Лесі найкращий друг, наш особистий стиліст і людина, яка бачить світ у лініях та фактурах.

Я повернулася до Макса, відчуваючи, як моє серце сповнюється гордістю. — А це Павло. Той самий капітан, який не побоявся довірити свою гру моїй психології.

Макс примружився, вивчаючи Павла так само прискіпливо, як він зазвичай вивчає тканину для нового костюма. Потім він сліпуче посміхнувся і простягнув руку.