31 глава "Новина, що вибила грунт з-під ніг"

До гри залишалося всього два дні. Напруга в таборі зростала, але це була приємна, бойова напруга. Ми якраз закінчили обговорення тактики, коли мій телефон у кімнаті розірвався від вібрації. На екрані висвітилося: «Батько». Ми з ним розмовляли ще до тієї вечірки, а після була лише тиша. 

Я глибоко вдихнув і натиснув «прийняти». На екрані з’явився кабінет батька — дорогий, стерильний, заставлений нагородами, які він вважав своїми. Поруч із ним у кріслі сиділа мама. Вона виглядала втомленою, але спокійною, поки батько не заговорив.

Його обличчя миттєво почервоніло.

— Ти хоч розумієш, що ти накоїв на тій вечірці?! — його голос пролунав із динаміка так гучно, що я мимоволі відсторонився. — Вилити сік на тренера? Зганьбити мене перед партнерами? Ти поводився як останній невдаха!

— Я просто перестав бути твоєю маріонеткою, тату, — спокійно відповів я, хоча всередині все стислося.

— Маріонеткою?! — він майже заричав. — Та ти без мене ніхто! Ти думав, це ректор раптом вирішив відправити вас у гори? Ти думав, це випадковість? Це я влаштував! Я домовився, щоб тебе відправили в цю діру, до цього біопалива, щоб ти нарешті зрозумів ціну свого комфортного життя. 

Я відчув, як холоне подих. Значить, усе це було його великим «виховним планом». Я подивився на маму — її очі розширилися від жаху.

— Олександре… — її голос був тихим, але в ньому з’явилися небезпечні нотки. — Ти сказав, що Павла відправили на практику від університету. Ти сказав, що це почесна місія.

— Яно, не втручайся! — гаркнув він на неї. — Я вчу сина бути лідером! У бізнесі виживають тільки вовки, а не цуценята, які розливають вишневий сік!

І тут сталося те, чого я не бачив за все своє життя. Мама, яка завжди була «тихою гаванню» нашої сім’ї, яка завжди мовчки підтримувала батька, повільно піднялася з крісла.

— Ти вчиш його бути вовком? — прошепотіла вона, і цей шепіт був страшнішим за крик батька. — Ти відправив мого сина до табору для важких підлітків, щоб «зламати» його? Без мого відома?

— Це було бізнес-рішення, — відмахнувся батько, не дивлячись на неї.

— Твоє бізнес-рішення?! — мама раптом вихопила телефон із його рук, наближаючи своє обличчя до камери. В її очах горіла справжня лють. — Тоді давай поговоримо про бізнес, Олександре! Павле, слухай мене уважно. Наш ювелірний дім, вся ця імперія, якою твій батько так хизується… це мій спадок. Це бізнес мого батька, який я отримала в управління ще до твого народження.

Я застиг. Мій рот мимоволі відкрився. Ювелірний бізнес… мамин? Я завжди думав, що це батько збудував усе з нуля, а мама просто з ним ходить на всі заходи.

— Коли я завагітніла тобою, — продовжувала вона, дивлячись прямо в очі батьку, який раптом зблід, — я передала йому право керувати компанією. Тимчасово. Я хотіла присвятити себе тобі. Але юридично він — лише найманий директор з моєю довіреністю. І якщо ти, Олександре, ще раз дозволиш собі використовувати мого сина як пішака у своїх іграх, ти вилетиш із цього кабінету швидше, ніж Павло бігає на полі.

— Яно, ти не можеш… — почав батько, але голос його зрадницьки здригнувся.

— Я можу все. Це мій бізнес, Олександре. І це мій син.

Вона знову подивилася на мене через екран. Її обличчя помякшало.

— Павле, я не знала. Пробач мені. Грай у свою гру. Грай так, як ти вмієш. Ти нічого йому не винен. Усе, що в нас є, одного дня буде твоїм, і це не його заслуга.

Вона різко вимкнула дзвінок.

Я сидів у повній тиші, дивлячись на чорний екран телефону. Весь світ, у якому батько був непогрішним титаном, що збудував усе сам, розсипався на порох. Ювелірні вироби… бренд, який знала вся країна… це була мама. Весь цей тиск, усі ці правила — усе це було збудовано на чужому фундаменті.

Я піднявся з ліжка, відчуваючи дивну легкість у ногах. Тепер я точно знав: післязавтра на полі я гратиму не за залік і не за «інвестиційний проєкт» батька. Я гратиму за себе. І за маму, яка нарешті зняла свою маску.