14 глава "А, тепер реальність"

Яся.

Я прокинулася у величезному білосніжному ліжку. Кілька секунд дивилася в стелю, намагаючись згадати, де я, поки в пам’яті не спливли події минулої ночі: готель, розмови, Павло... Його обійми були найтеплішим місцем, де я коли-небудь засинала. Зараз місце поруч було порожнім, але з кухні долинав неймовірний аромат свіжої кави.

Павло з’явився на порозі з тацею. Він був лише у спортивних штанах, і сонячне світло з вікна підкреслювало кожен м’яз його тіла. 

— Доброго ранку, красуне, — він усміхнувся так сонячно, що я мимоволі зажмурилась. 

— Доброго... — я солодко потягнулася, відчуваючи приємну втому в м’язах після тренування й цієї ночі. 

— Я приготував каву. А сніданок от-от привезуть, тож прокидайся.

Він подав мені чашку. Перший ковток був божественним. 

— Завжди мріяла, щоб ранок починався саме так: кава, яку не треба готувати самій. 

— Значить, сьогодні день здійснення мрій, — Павло сів на край ліжка й ніжно прибрав пасмо волосся з мого обличчя, після чого торкнувся моїх губ швидким, теплим поцілунком.

Ми розмовляли про все. Про Марту, з якою він намагався жити разом на першому курсі, але зрозумів, що «зустрічатися» і «ділити побут» — це різні речі. Їхні стосунки почали гаснути вже тоді, перетворюючись на зручну для батьків картинку.

Сніданок був королівським: омлет, фрукти, свіжий сік. Але поки ми їли, мене не полишала думка про Тимура. 

— Ти впевнений, що він питав про мене саме «з цікавістю»? — запитала я, відсуваючи тарілку. 

— Повір капітану — він не просто так це робив. Ти йому сподобалася, Ясю. І це мені зовсім не до вподоби.

***

Щоб розрядити атмосферу, я вирішила перевести тему. 

— Скоро турнір, а я про футбол знаю тільки те, що там є м’яч. Розкажи мені правила, щоб я не махала помпонами невпопад.

Павло азартно схопив блокнот і олівець. 

— Це я можу годинами! Дивись, — він почав швидко малювати схему поля. Мета: Забити м’яч у ворота суперника. Офсайд: Це коли ти забігаєш за останнього захисника суперника ще до того, як тобі дали пас. Ти ніби «в засідці», а це заборонено. Дриблінг: Мистецтво обходити суперників. Пам’ятаєш, як я позавчора обійшов охоронця в бібліотеці? Оце був мій найкращий дриблінг у житті. Фол: Порушення. Якщо хтось штовхається або ставить підніжку — суддя дає свисток. Пенальті: Штрафний удар з 11 метрів. Це дуель між гравцем і воротарем. Весь стадіон затихає, а ти чуєш лише власний пульс.

— Тепер я хоч розумітиму, за що ви там боретеся, — я всміхнулася, роздивляючись його схему.

***

Ідилію перервав дзвінок. Екран телефона Павла спалахнув іменем «Марта». Його обличчя вмить скам'яніло. 

— Так... зайнятий... буду завтра. Зустрінемось зранку. Бувай.

Він відклав телефон так, ніби той був гарячим. 

— Ось і реальність повернулася, — зітхнув він. — Марта повертається в Київ. Посварилася з батьками.

Я відчула, як у грудях щось стиснулося. Павло помітив це, підійшов і міцно обійняв мене ззаду, втикаючись носом у мою шию. 

— Сьогоднішній день — тільки наш. І ніяка Марта цього не змінить.

Він розвернув мене до себе, і наші губи знову зустрілися. У цьому поцілунку було стільки ніжності й водночас відчаю, що в мене перехопило подих. 

— Яся, будь моєю дівчиною. По-справжньому. 

Я подивилася йому в очі. 

— У тебе вже є дівчина, Павле. 

— Я з нею розлучуся. Обіцяю. 

— Ось коли розлучишся — тоді ми й поговоримо про нас, — я всміхнулася, хоча серце вистрибувало з грудей.

Ми знову сіли над «уявним полем» у блокноті. Я ловила кожне його слово, кожну деталь правил. Тепер я знала: у п’ятницю на трибунах я буду вболівати не за «капітана команди», а за людину, яка сьогодні вранці принесла мені каву і малювала схеми на папері.