ГЛАВА 27

СОФІЯ.

І ось ми на місці, капець як я хвилювалася, добре, що я могла свою силу контролювати, інакше б вже все нахрін тут рознесла б. Так зовні я виглядала цілком нормально, але як, мене ковбасило всередині це було просто жах, навіть словами не передати, це було навіть гірше торнадо. Але я розуміла, що це потрібно зробити, краще один раз помучитися і все вирішити, аніж терпіти і чекати з моря погоди. Тому Софія взяла себе в руки, носик вище, голову високо, поводься як належить  культурній і майже добрій відьмі! І я спокійно вийшла з машини відразу за Ромою, він закрив машину однією кнопкою, підійшов до мене, обійняв за талію і запитав:

- все добре?

- так

 - Готова до того що нас чекає?

- Так!

- прекрасно…. Значить, пішли?

- так ...

- І прошу, будь собою, і не хвилюйся, так сильно, все буде добре, я ж поруч, ти ж мені віриш?

- тобі так.

- от і добре, значить, пішли

- ага.

Потім узяв за руку, і ми з гордо піднятими головами пішли всередину. По дорозі він увесь час з кимось вітався, я, звісно, їх не знала, і мене він ні з  ким не знайомив, отже, вони того не були варті, коли схоче тоді й скаже. І ось у далині я побачила, сестер і мати, вони, звичайно, мене ще не помітили, були захоплені бесідою, до речі, Агнес, я ще не бачила, сподіваюся з нею все, добре, і вона таки приїде сюди. Ми з Ромою зупинилися, біля бару і він з кимось, почав говорити, по роботі, і я просто не слухала, а вирішила озирнутися по залі, і я побачила Стаса, коли побачив мене, кивнув і я у відповідь. І пішов до сцени, і до стійки з мікрофоном. І тут я зрозуміла, що це означає, я рукою доторкнулася до плеча Роми, він глянув на мене, потім на сцену, і все зрозумів, бо однією рукою обійняв мене за талію, притиснувши сильніше до себе, і тихо сказав:

- не хвилюйся все буде добре..

- сподіваюсь…

 На це від мене поцілував у щоку і мі свою увагу зосередили на сцені, і тому хто там зараз буду говорити, а саме Стасові:

- Шановні гості хвилиночку уваги, дякую. Я хочу повідомити Вам одну дуже важливу новину. І так всі знають, що я був заручений з дівчиною на ім'я - Софія Нікітіна, і ми повинні були одружитися. Ну, так ось, після багатьох обдумувань і розмов ми зрозуміли, що ми не пара, і ми дійшли спільного рішення, що це все не правильно, любові у нас не було,  і вже не буде, тому не варто мучити один одного сварками. Тому ми вирішили розлучитися, прошу, не судіть її, це рішення нас обох, я добровільно її відпустив, вона має право бити з тим з ким хоче, як і я. Ми маємо право знайти своє щастя, будучи нарізно, що власне я вирішив зробити. Це все, що я хотів всім повідомити, всім спасибі, і добре всім вечора.

І він пішов із трибуни, до натовпу людей, де був його помічник та друг Костя, і потім вони вийшли на балкон. Після такого всі були в шоці, хвилин 5 мовчали, потім увімкнули музику, і всі, як по клацанню пальця, заговорили про своє, ніби всього цього й не було.

Зате мати відволіклася від свого нового чоловіка, і дивилася на мене ніби з огидою, що я обламаю їй усі плани, з цими заміжжям зі Стасом і на чергового багатого зятя. Хоча знала б матуся, що мені пощастило більше, ніж ти хотіла, Дідіков то теж багатий і впливовий, то ти вже  б прибігла до мене, хоча, знаючи, що вона зараз зайнята викачуванням грошей з чергового мужика, не скажу, що їй зараз прямо таки до мене. Але зараз просто ще не час. Нехай дізнається все з газет, як і всі. І тут голос на вухо:

- Ти в нормі?

- Так.

- я бачу, твоя мати нас уже побачила.

- ага.

 - Хочеш до них підійти?

- ти зараз серйозно?

- так

- навіщо?

- ну наприклад сказати їм про нас?

- обійдуться.

- Упевнена?

- Цілком!

- добре, як знаєш солодка .. – і на цьому поцілував мене в макушку.

- нехай дізнаються все з газети, як і всі! Вони не заслужили іншого ставлення після того як зі мною вчинили

- ти про що?

- про Стаса

- упевнена?

- так, вони не заслужили, взагалі поблажок від мене!

- добре як скажеш, все як хоче моя кохана дружина

- дякую..

На це я лише посміхнулася. У його обіймах я почувала себе в сто разів спокійніше, і що я можу все на світі, і чому я раніше не погодилася на це все? Я давним-давно могла бути щасливою, так ні ж треба було упиратися! Ну що було, те було.

Далі вечір пройшов тихо та спокійно. На ніхто не турбував, мати та сестри пішли рано, Агнес я так і не побачила, сподіваюся, з нею нічого не трапилося, треба буде завтра їй зателефонувати.