Розділ 12

Грем

Батько наближався, як ураган п’ятого рівня небезпеки. Його укладене сиве волосся, здавалося, от-от стане дибки від люті. Двоє кремезних охоронців за його спиною виглядали так, ніби вже подумки розраховували траєкторію, за якою будуть викидати мою руду проблему за високий паркан маєтку.

Я миттєво плавно відштовхнувся від дверцят машини, засунув руки в кишені й зробив півкроку вбік, невимушено заступаючи собою вікно водія. Там, за моєю спиною, Еллі судомно вчепилася в кермо старого «Фіата», і я майже шкірою відчував, як від неї іскрить адреналіном і панікою.

– Що. Тут. Відбувається. 

Голос Річарда Ворда був тихим. Його погляд ковзнув по мені, ніби я був просто прикрою перешкодою, і зупинився на Селії, яка буквально втиснулася в потерте сидіння.

– Селіє, – крижаним тоном продовжив батько, – твої стилісти чекають у номері. Поясни мені, будь ласка, що ти робиш у цій... купі іржавого брухту?

Я відкрив рота, щоб перевести вогонь на себе, але тут із-за мого плеча несподівано визирнула Еллі.

– Ми їхали за квіткою! – дзвінко, хоч і з ледь помітним тремтінням у голосі, видала вона свою геніальну брехню про прикмети. – Для піджака нареченого! Це традиція!

Батько повільно перевів свій убивчий погляд на неї. Його щелепа напружилася так, що жовна заходили ходором.

– Якщо ти, дівчисько, зараз же не вилізеш з-за керма... – процідив він, роблячи крок уперед. 

Охоронці враз напружилися.

– То що? – я різко перебив його.

Моя звична лінива усмішка умить зникла. Я випростався, розправив плечі і подивився батькові прямо в очі, блокуючи будь-який рух у бік Еллі. 

– Вона просто допомагає Селії, – жорстко сказав я. – У наречених здавна є традиція панікувати перед вівтарем, батьку. Чи у вашому з Едвардом бізнес-плані щодо злиття компаній не був врахований людський фактор?

Річард звузив очі. Він чудово розумів, що я не відступлю ані на міліметр, а влаштовувати силову сцену з власним сином на очах у персоналу, коли до весілля кілька годин – абсолютно не в його стилі. Він не міг дозволити собі скандал.

Повисла напружена пауза, а потім з іншого боку пролунав гучний металевий брязкіт.

Пасажирські дверцята відчинилися.

Ми всі повернули голови. Селія, плутаючись у кілометрах жорсткого фатину та кутюрного шовку, самостійно вибиралася з тісної кабіни. Це виглядало незграбно – вона ледь не зачепилася подолом за іржавий поріг, але вперто випросталася, обійшла капот і стала поруч зі мною, опинившись віч-на-віч із моїм батьком.

– Річарде. Все гаразд, – її голос був тихим, хоча пролунав напрочуд рівно.

Вона все ще була неймовірно блідою, але паніка в її очах повністю зникла, поступившись місцем тій самій приреченій, холодній покорі.

– Мені просто... треба було свіжого повітря, – дівчина витримала важкий погляд мого батька. – У будинку було занадто задушливо. Еллі помітила це й запропонувала проїхатися садом, щоб ніхто з гостей не бачив мене в такому стані. Ми вже поверталися.

Батько мовчки, з підозрою пропалив її поглядом, а потім коротко кивнув охоронцям, щоб ті провели наречену в дім. Селія пішла.

Річард Ворд затримався на секунду, перевів погляд на мене, потім на мою руду в кабіні.

– Тримай свою подружку на повідку, Греме. Ще одна така витівка, і я особисто здам її поліції, – кинув він.

Батько ще три секунди мовчки свердлив мене поглядом, тоді розвернувся й пішов до будинку.

Коли процесія віддалилася, я повільно видихнув, відчуваючи, як спадає напруга в м’язах, і розвернувся до вікна «Фіата». Еллі сиділа, впустивши лоба на кермо. Вона важко, переривчасто дихала, і тепер, коли небезпека минула, її плечі злегка тремтіли від адреналіну.

Я дивився на її вогняні кучері, на її тонкі, зблідлі пальці, що вчепилися в пластик керма, і в моїй голові билася одна, дуже чітка і несподівана думка.

Вона тільки-но спробувала зірвати угоду на мільярд доларів. Вона пішла проти одного з наймогутніших людей штату, ризикуючи всім, заради дівчини, з якою познайомилася лише вчора. Без жодної вигоди для себе. Просто тому, що хтось плакав у туалеті, а вона вважала, що люди не повинні страждати.

У моєму світі так не робив ніхто. Мій світ складався з контрактів, вигоди і холодного розрахунку, а ця руда була суцільним живим почуттям, яке не спинити.

Я простягнув руку крізь відчинене вікно й обережно, кінчиками пальців, торкнувся її волосся. Еллі здригнулася і підняла голову. Її величезні бурштинові очі дивилися на мене з викликом, але на дні ще хлюпав переляк.

– Знаєш, Катастрофо, – тихо, з хрипкою усмішкою в голосі сказав я, не прибираючи руки і м’яко пропускаючи її мідний локон між пальцями. – З тобою я точно колись опинюся у в’язниці. Але, чорт забирай, це буде найвеселіша поїздка в моєму житті.

Вона нічого не відповіла. Просто якось уважно дивилася на мене.

– Можеш відпускати кермо, Бонні, – тихо, з легкою усмішкою промовив я. – Втеча століття офіційно скасовується.

– Ми б змогли, – вперто заявила вона. – Якби ти не встав посеред дороги, як... як пафосний стовп.

– Руда, – я м’яко, але безжально руйнував її ілюзії. – На головному виїзді стоїть броньований шлагбаум і троє озброєних охоронців. Ворота відчиняються лише з пульта, який є в начальника зміни. На цьому брухті ви б не протаранили їх навіть на швидкості світла. Вас би зупинили за сто метрів звідси.

Вона насупилася, розуміючи, що я маю рацію, і здулася, відкидаючись на спинку потертого сидіння.

– Її змушують, Греме, – голос Еллі раптом зламався, ставши зовсім тихим і беззахисним. – Це ж неправильно. Ніхто не повинен іти під вінець із таким обличчям, ніби його ведуть на розстріл. Навіть заради мільярдів.

Я дивився на неї, і в моїй голові знову билася та сама незрозуміла, приголомшлива думка: вона справді ризикнула всім: свободою, можливістю розплатитися з боргом, власною безпекою.