Моя сестра виходить заміж

Моя сестра виходить заміж. Якщо довго повторювати ці слова, якщо повторювати їх хвилин сорок поспіль, а ще краще - коли повторювати їх хоча би чотири години поспіль, даю ґарантію, ви змінитеся, ви обов`язково змінитеся. Я - змінився. Я став інший. Унаслідку промовляння цих безглуздих, по суті, слів. Одразу, як вона повідомила по телефону дату весілля.

Всі мої сестри - частина мене. Брати і сестри - це як кораблі, що стоять на рейді. Це великий або маленький флот, значення якого - оберігати бухти від зазіхань. Іноді деякі з них виходять у море, в велике або мале плавання. Однак на свята, це може бути Різдво, Новий рік, 8 травня чи, як у даному випадку, весілля одного з родичів, усім їм притаманно повертатися в рідну бухту. Взагалі морське - тобто блукаюче значення флоту - перебільшене. Насправді флот існує зовсім не для того, аби розвозити крам по морях чи оберігати рідні береги від піратів та інших зайд. Справдішнє значення флоту - стояти на рейді і вражати своєю величчю мешканців портового міста. Так я думав із самого дитинства - і про кораблі, і про людей. Так виховується патріотизм, традиційні сімейні цінності, плекається так і любов до ближнього - в разі, якщо зрадить ближній, то до найближчого ближнього. Так, зрештою, малюють гілки ґенеалогічних дерев. І так, ніяк інакше, вони виростають. І ось я сиджу на дивані, і, як дурний чи як ошуканий адмірал - хоча не я адмірал в нашому роді, п`ю каву і розглядаю сімейний альбом, витягнутий негайно на світло, а так би він припав пилом і довелося б протирати його спиртом або чистою вологою ганчіркою

Ось їй чотири. Маленький шрам над губою, досі, замаскований, десь там в глибинах шкіри, видає її нездатність повністю асимілюватися з цим світом. Тоді вона всього-навсього вийшла побавитися між бетонних коробок будинків. І треба ж, упала в люк, який двірничка забула зачинити. Летіти було зовсім небагато, з метр приблизно, але цього виявилося цілком достатньо, щоб її мама хвилювалася за дочку принаймні всі наступні чотирнадцять років, за які їй треба було вирости, порозумнішати, навчитися бальним танцям, щоб потім, якщо дасть Бог, взяти участь у конкурсі краси, а якщо ні, то якось інакше ґарантувати собі достойне майбутнє.

А от вона з такими худющими, яких, мабуть, нині уже немає ні в кого, руками і ногами - їй уже чотирнадцять, і дивлячись на це фото мимоволі не віриш, що коли-небудь вона піде з ким-небудь під вінець. В ній стільки дитини і в ній стільки просто маленької дівчинки, що жодні статеві критерії застосувати до Кет просто неможливо - вони до неї не пристануть, як ніколи не приставали ніякі або майже ніякі хвороби. До речі, якщо ви подивитеся на це фото, то ви побачите, що це правда: вона не годиться для весіль. Адже на ньому поруч стоїть її модний партнер по танцям, і хоча він уже в своєму шістнадцятилітньому віці, навіть тут, у парі з ним, видно, що їй все ще немає і навряд чи коли-небудь знайдеться пара.

А от фото, якого немає в альбомі. Відтворити його можу тільки я - воно десь там, у глибинах, у самих закапелках пам`яті. Тому вгадуються не так контури тіл, як загальний настрій. Ми із Кет сидимо на галявині, біля старезної груші, посадженої нашою прабабусею, також Кет, вона тримає гітару, дерево дивовижним чином схоже на воістину писанкову грушу від комп`ютерної графіки, за допомогою яких в альбомах зазвичай малюють родоводи. Кет підбирає на слух з мого голосу мелодію, ніжно, але впевнено б`є по струнам, і ми уже співаємо разом, а на записаній плівці раптом виявляється, що нас ледь чути. Зате гарно чути - його голос схожий на ревище локомотива на підході до станції - голос коника. Там, у траві, він ледь фонив, здавалося, шепотів щось здалеку. Але тепер коник опинився набагато ближче. Виявляється, ближче, ніж навіть ми із сестрою.

Я закриваю альбом, тому що там все одно уже більше нічого нема - виявляється, подумки я бачу сестру краще, ніж очима - і думаю про те, що скоро ми з нею також нагадуватимемо два кораблі. Вони, звичайно, залишаться родичами, але буде схоже на те, що один із них весь час пливає в Індійському океані,тоді як інший щомиті перебуває в Атлантичному. Так, родичі, в принципі, але майже уже й не родичі.

Знаєте, чим мені подобається Київська Русь загалом і Київщина зокрема? Там іноді стоять тумани. Приємні ранкові тумани, свіжі і ніжні, глибину подиху яких відзначаєш одразу, щойно залишаєш маршрутку. Я запитую, де живе сестра, тому що в її новому житті я не був у неї ні разу, і вирушаю шукати потрібний котедж. Весілля буде не там, воно станеться в ресторані - також, як і майбутнє ледь не царське помешкання сестри, вбраному в дерево і стилізованому під побут стародавніх древлян, однак я повинен спочатку знайти теперішнє помешкання.

Виявилося, що я приїхав одним із перших - звідси і ранковий туман. Гості ще навіть не почали підтягуватися, я взагалі майже перший, якщо не брати до уваги її матір. Кет схоже на те, як робила вона це в старі добрі часи, кидається мені на шию і зараз же тягне на балкон - і там, за кілька хвилин часу, які вона змогла вирвати у вічності весільного приготування нареченої, вона все і докладно намагається пояснити. Ніби виправдовуючись. І таке враження, що не переді мною.

Може бути, я помиляюся, і через усі ці маленькі і незначущі братерські ревнощі іґнорую істину. А ось і вона, істина. Кет так розповідає про Миколу, що зовсім не Микола, а якийсь напівіндійський-напівєвропейський бог виникає в моїй уяві. Вона його любить. Вона любить його так - як ніколи, чуєш, Олесю, ніколи не зможе полюбити вже більше нікого. Вона це зрозуміла не одразу. Але коли минав час - минали цілі місяці і роки - і вона раптом збагнула, що не зможе більше жити без нього, і не тому, що він такий класний, класних в її житті могло бути багато, а просто - не зможе жити більше без нього, вона впустила його і його любов у своє серце. Те, що він її любить, те, як саме він її любить - безумовно. Іноді він зупиниться, і як баран взагалі не зводе з неї очей. І цей погляд, цей вірний і ніжний погляд просто пропалює її наскрізь. І вона відчуває, що більше не в змозі відмовитися від свого щастя.