Моя Самота

Моя самота,
Що підкорена Богом,
Немає нічого страшного.

Як сонця проміння,
Що рветься світами,
Що жиє днями й ночами.

Як частина народу,
Що мовою зветься,
Що пліч о пліч є з Богом.

Що світить промінням,
Коли темним чи ясним,
Як сльози, пролиті ночами.

Така є та доля,
Моя самота.
Я кохаю тебе, немов сон.

А сни, що приходять,
Вони дають ласку,
Але й горе та біль, що нестерпні.

Така ти красива,
Моя самота.
Ти знаєш мене, як завжди.

В моїм життям,
Та в моїх думках,
В моїй голові ти родилась.

Я бачу ті сни,
Як сонця проміння,
Що надходить світанком скрізь вікна.

Самотні ті промені,
Що рвуться скрізь хмари,
Як рослина, що рветься скрізь глину.

Моя самота,
Що підкорена Богом,
Вона є справжнім героєм.

Бо це є життя,
Бо це те є проміння,
Як рослина, що рветься скрізь глину.

Нехай вона буде,
Моя самота,
Бо в самоті є правда.

Вона не обманить, тай не підкорить,
Бо вільна вона,
Вона є найкраща з усього.

В ній родилася правда,
Та й помре в ній та лють,
Що виносила наша спільнота.

Тому я люблю так сильно тебе,
Моя самота,
Бо маєш ти тишу.

Маєш ти спокій,
В якім родиться спокій,
В якім хочеться бути здоровим.

А спільнота руйнує,
Руйнує той спокій,
Що був збудований твоєю рукою.

Бо люди руйнують,
Бо люди не бачать,
Бо люди, як скот, що палає.

Бо здатні вони
Все, що завгодно, робити,
Тай з ними зникає моя самота.

Але хочу, щоб жила
Моя самота,
Бо вона ніколи не ранить.

Вона завжди буде слухать,
Завжди буде поруч,
Коли будеш один на одинці.

Правда та щастя
Завжди будуть тут,
Бо вогонь наодинці починає горіти.

Люби ту самоту,
Ціни її, прошу,
Бо це є тві Бог,
Що досі чекає на тебе!