Глава 69

Тірра

​Дорога додому виявилася швидкою, під стінами замку ми були вже за два дні. Лиси, дізнавшись про загибель свого короля, швидко повтікали назад до своєї нори. Згодом ми посилимо кордон магічними артефактами Коллума, які він уже майже закінчив виготовляти. Ті ж зайди, що не встигли втекли, були схоплені нашими воїнами. Тепер вони відбудовуватимуть усе, що встигли знищити за ці довгі роки, і навіть поля заново засіватимуть під пильним наглядом гвардійців. А після цього на них чекають підземні шахти.

​Зрадників серед наших леопардів і перевертнів із клану тигрів теж упіймали майже всіх. Тепер вони колупатимуть стіни в королівській темниці до скону. Вбивати я більше нікого не стала — з мене досить смертей. Решта, мабуть, подалися за лисами, але мої вірні воїни знайдуть кожного.

​Гаррета ми вистежили в одній із печер поблизу замку — він просто не встиг утекти. Я вперше побачила його тверезим і настільки наляканим. Він тремтів, наче полохливе зайченя. Його навіть не довелося вмовляти розповісти про все, що накоїв його батько та його наближені. Гаррет злив усіх зрадників і їх підступні задуми, які виліплювалися майже рік. Цілий рік клятий Баррет у найдрібніших деталях планував, як захопити трон, убивши нас із батьком. Що ж, тепер у нього є власний трон на палі посеред замкового двору. Хижим птахам він теж дуже сподобався.

Радувало те, що вірних мені перевертнів виявилося в рази більше, ніж зрадників. Вони зустріли нас справжнім вибухом щастя й неосяжної радості від того, що королівство нарешті повернулося до своєї законної правительки.

​Тільки от у мене особливого піднесення не спостерігалося. Так, я була рада, що з лисами та внутрішніми ворогами покінчено, але залишалося дещо, що сильно мене турбувало… Моє майбутнє. Я дійсно вагітна. Термін іще зовсім малий, але наша місцева повитуха повністю підтвердила слова Распена. Що тепер робити — я й гадки не мала. Це дитина Ніка, і я не знала, ким народиться це маля: чи прокинеться в ньому звір, чи воно буде звичайною людиною? На ці питання мені ніхто не відповість, бо подібних випадків не траплялося жодного разу за всю історію нашого світу.

​І Нік повинен знати, що стане батьком…

​Остаточне рішення я ухвалила за два дні, щойно трохи розібралася з нагальними обов'язками, роздавши накази та розподіливши людей для відбудови королівства. Ще й устигла нарешті розповісти Коллуму про різноманітні пристрої, які бачила на Землі. Він пообіцяв змайструвати щось схоже і поділитися з нашими союзниками — ведмеді та вовки нам дуже допомогли, треба віддячити.

​Нордан постійно був поруч, допомагав зі звітами, проханнями народу і навіть перерахував нашу дивом уцілілу казну. Тож я прийняла рішення скликати збори Ради. Не знаю, чи правильно чиню, але наразі я не хочу іншого…

​— Рада вітати вас, панове! Дякую, що прийшли так швидко, — звернулася я до перевертнів із найвпливовіших пантер. — Я скликала вас, щоб обговорити майбутнє королівства. Як ви знаєте, певний час я провела в іншому світі. І так сталося, що навіть моя спляча пантера обрала пару… і це звичайна людина.

​У залі засідань запала тиша. На мене шоковано втупилися сорок пар очей. Я стояла посеред зали й почувалася абсолютно впевнено. Вони мали знати правду. Якщо я народжу людину, до мене виникне надто багато запитань.

​— Я й сама приголомшена, але маємо те, що маємо. Тому я прийняла рішення зректися трону на користь Нордана Клайда. Він віддано боровся за майбутнє нашої землі, вірно служив королю і мені, тож я вважаю його найкращим претендентом на престол Атра-Валліс. Ви ж розумієте, що тепер мій звір нізащо не прийме Нордана як пару, тому наш шлюб неможливий, — усі продовжували мовчки витріщатися на мене, а особливо — Нордан. Я не попереджала його про свої плани, бо до останнього не знала, як усе зробити правильно. — Пропоную перейти до голосування. Підніміть руки, хто згоден, щоб Нордан став нашим новим правителем?

​У залі почулося перешіптування. Нордан намагався поглядом передати мені: «Ти що, здуріла?!». Я лише усміхнулася у відповідь. Можливо, й здуріла, але зараз чітко відчувала, що так і має бути. Я ніколи не прагнула влади, і ось моє бажання нарешті здійснилося — я можу сама обирати власне життя.

​Після хвилинного обговорення поважні перевертні почали піднімати руки. Одна за одною, спершу невпевнено, але з кожним наступним радником процес пішов швидше. Рішення ухвалили одноголосно — Нордана визнали новим королем перевертнів. Я повернулася до нього і схилилася в глибокому поклоні. Слідом за мною Рада підвелася зі своїх крісел і теж схилила голови перед новим володарем. Нордан же тільки кліпав очима і безпорадно відкривав та закривав рот, наче риба на суші. Бідний. Хоч би серце витримало таке потрясіння, бо іншого кандидата у мене немає.

Ще за три дні я стояла біля фонтану в саду. Поруч зі мною зібралися Нордан і Коллум із похмурими мінами, а ось я — буквально сяяла. Я зробила все, що від мене залежало: моє королівство живе, народ повертається додому, а життя нарешті стає спокійним, без постійної тривоги в серці. Коллум спорудив навколо кордону з лисами захисний щит, який б’є струмом. Тепер їхні руді дупи добряче смажитиме, якщо вони знову вирішать завітати до нас на вогник. Додатково кордон патрулюватимуть — про всяк випадок, тільки тепер ми будемо не самі, а разом із вовками. З ними підписано договір про військовий союз на сто років. Ведмеді теж братимуть участь, особливо в розробці засобів захисту від ворогів.

​Нордана вчора коронували. Хоч він і намагався трохи пручатися, але недовго. Однієї серйозної розмови зі мною вистачило, щоб він прийняв свою нову долю.

​— Ти впевнена у своєму рішенні? — запитав Нордан таким голосом, ніби кожне слово давалося йому важко.

​— Так, зараз я точно впевнена. Якщо не спробую, то до кінця життя собі не пробачу. Він повинен знати, — відповіла я, усміхнувшись кутиком рота.

​— Якщо цей Нік відмовиться від тебе і твоєї дитини, я щиро прийму вас у свою родину, — серйозно сказав Нордан. — Мені байдуже, що це маля не від мене і що воно, можливо, не матиме звіра. Це твоє дитя, і мені цього достатньо.