Глава 64

Тірра

Ще годину Коллум вводив мене в курс справи, поки ми чекали на Нордана — той був на нараді з вовками. Я поки не хотіла йти до них: мені потрібен був час, щоб звикнути до думки, що я вдома, у своєму світі. Намагалася не думати про Ніка, бо інакше так і не перестала б хлюпати носом. Мені потрібно було мислити тверезо, адже надто багато життів тепер залежить від мене.

​— Де вона? — раптом двері кімнати відкрилися, і всередину влетів Нордан. Побачивши мене, він стрімко підскочив, підхопив на руки й затис у міцних обіймах. — Ти жива! Я хотів убити цього клятого дідугана, коли дізнався, що він закинув тебе в чужий світ!

​— Я теж, — прохрипіла я. — Нордане, ти мене задушиш.

​— Ой, вибач, я просто неймовірно щасливий тебе бачити! — він опустив мене на підлогу й широко усміхнувся, його очі аж блищали від радості.

​— Я молилася всім богам усіх світів, щоб ви були живі. Ця невідомість мене просто з’їдала, — усміхнулася я у відповідь. — Коли до ведмедів? Я вже готова. Треба скоріше з цим покінчити.

​— Представник ведмедів зараз із Ксандером. Можемо йти, — уже серйозно промовив він. — Вони мені не довіряють, чекають лише на тебе. Лиси з тиграми до них не потикнуться, тому ведмеді не бачать особливої потреби влазити й допомагати. Тарг, король ведмедів, згоден підтримати тільки законного правителя чи правительку, а за самозванців віддавати на смерть своїх воїнів не вважає доречним.

​— Ну, в цьому є логіка. Ходімо. Коллуме, ти з нами? — звернулася я до мага. Він виглядав зовсім виснаженим.

— Ні, я трохи перепочину. Надто багато магії витратив за останній час. Старість усе ж починає брати наді мною верх. Йдіть, я там поки що не потрібен, — махнув рукою маг і влігся на ліжко.

​— Добре, відпочивай, — я підштовхнула лева до виходу й вийшла сама, зачиняючи за нами двері.

​— Він добу без свідомості провалявся, тільки вчора ввечері оклигав і одразу заметушився за тобою вирушати. Я вмовив почекати ще трохи, щоб він відновився краще. Ми з Ксандером його відпаювали різними настоянками для відновлення і забороняли відкривати портал хоча б до вечора. Але він скористався тим, що ми були на нараді, й одразу побіг по тебе, — розповів мені Нордан, поки ми йшли коридорами штабу.

​— От старий впертюх, — хмикнула я.

Коридори нового штабу вовків були витесані з сірого каменю, а смолоскипи на стінах кидали довгі, тривожні тіні. Навколо вирувало життя: повз нас із брязкотом зброї проносилися воїни, чулися уривки наказів та приглушений гомін.

​— То в якому світі ти була ці два дні? Драконів бачила? — поцікавився Нордан.

​— Я там була два тижні! — я засміялася, побачивши вираз обличчя вовка. — Так, час, як виявилося, відрізняється. Та й не тільки час. Там усе інше. Магія без магії. І драконів там немає, тільки люди і купа дивної техніки.

​— Оце так! Розкажеш, що бачила, коли з останнього ворога хвоста відкрутимо? — невимушено спитав Нордан.

​Я тихо засміялася. Вони справді з Ніком схожі. Виявляється, мені подобаються чоловіки, які вміють розсмішити мене. Але, поглянувши на Нордана, я зрозуміла, що не зможу обрати його своєю парою. Це буде нечесно щодо нього. І моя пантера прокинулася й одразу загарчала від такої думки.

​Отже, навіть уві сні вона змогла відчути нашу пару? І це Нік? Тому мене тягло до нього з першої хвилини? Моя магія тягнулася до нього. 

Усвідомлення сильної хвилею накрило мене, аж подих перехопило. Людина. Звичайний смертний із безмагічного світу — пара для королеви-перевертня. Боги справді мають специфічне почуття гумору. Пантера всередині мене тужливо заскиглила, підтверджуючи здогадку. Це багато чого пояснює, але легше від цього не стає. Я не можу повернутися до нього… точно не зараз.

— Гей, Тірро, ти чого зависла? — Нордан легенько торкнувся мого плеча, змусивши здригнутися. — Про той світ думаєш?

— Ні, усе гаразд, — збрехала я, змусивши себе вирівняти дихання й заховати емоції якомога глибше. — Просто намагаюся зосередитися на ведмедях.

Ми підійшли до великих кованих дверей, за якими чувся низький, гучний бас. Представник ведмедів явно втрачав терпіння.

— Готова? — Нордан поклав руку на клямку й подивився на мене з усією серйозністю, на яку був здатний. — Пам'ятай, ти тепер законна королева. Поводься з ними так, ніби вони вже твої піддані. Ведмеді поважають силу.

Я кивнула, розправляючи плечі. Біль за батьком і туга за Ніком нікуди не зникли, але тепер вони перетворилися на мій щит і мій меч. Двері відчинилися, і ми переступили поріг зали засідань.

Кімната виявилася невеликою, але і тут майже весь простір займав стіл. Величезний, завалений мапами. На мене втупилися двадцять пар здивованих очей. Перевертні, і наші і вовчі. Я коротко привіталася й підійшла ближче.

​— Ваша Величність, яке щастя, що Ви жива-здорова! — Ксандер першим схопився зі стільця. — Сідайте, люба. Без Вас тут справжній глухий кут.

​Я вмостилася якраз навпроти нього. Сусід праворуч виявився кремезним велетнем із каштановими кучерями — стовідсотковий ведмідь, навіть гадати не треба.

​Чоловік підвівся й офіційно, як і належить на таких прийомах, представився:

— Вітаю, Ваша Величність! Я Рагн Сміливий, головний радник Його Величності Тарга Великого, правителя ведмежого королівства.

​— Дуже приємно, Рагне. Рада, що Ви дочекалися мене, — привітно кивнула я, зручніше влаштовуючись на стільці.

​— Ми вже грішним ділом думали, що Ви мертві… — невпевнено пробасив ведмідь. — Але тішуся, що ми помилялися. Тепер діло піде продуктивніше.

​— Мене просто випадково закинуло в інший світ, тому й затрималася. Буквально годину тому наш маг повернув мене назад. Тож якщо для об'єднання наших військ бракувало лише моєї живої персони — вважайте, проблема вирішена, — я мило усміхнулася.

​А про себе подумала: «Ну й дивні ці перевертні. Поки ворог за дупу не цапне, навіть не поворушаться». За ці два дні, що мене не було, можна було стільки всього встигнути! А вони сиділи й просто язиками тріпали.