Глава 60

Нік

Всю годину, поки моя дівчинка була в залі, я намагався якнайшвидше розібратися із більшою частиною справ. Ці нескінченні анкети й договори виснажували, але що поробиш — я сам обрав цей бізнес. Тож у прискореному режимі вивчав усе, що залишив мені помічник.

​Тайлер уже мав почати тренування з клієнтом, а Тірри все не було. Я почав хвилюватися, хоча й переконував себе, що тут вона в безпеці. Але я помилявся.

​Щойно я побачив, як моя кішечка скрутила Джоша, одразу зрозумів, що сталося. Вона б ніколи не напала на людину без причини, отже, цей покидьок дозволив собі зайвого стосовно моєї жінки.

Я вирвав це тіло за футболку з рук Тірри і з розмаху врізав йому в обличчя. Мені було цього мало, але Тайлер вчасно зорієнтувався, чим усе може закінчитися, і відтягнув мене на кілька кроків назад. Тірра миттєво опинилася поруч, міцно притиснувшись до мого боку.

​— Чш-ш, заспокойся, він уже отримав своє, — тихо мовила вона, заспокійливо погладжуючи мене по спині.

​Цей хробак мовчки свердлив мене поглядом, випльовуючи на підлогу кров разом із зубом.

​— Дорога сюди тобі закрита. Забирайся геть, — суворо сказав я. — У моєму закладі люди займаються спортом, а не розпускають руки до дівчат.

— Та пішов ти разом зі своєю шльондрою, — злісно виплюнув цей без п'яти хвилин мрець.

​Від цих слів у мене перед очима все почервоніло. Я рвонувся вперед, готовий стерти його на порох, але Тірра й Тайлер вчепилися в мене, не даючи зробити непоправне.

​— Не звертай уваги на цю комаху, хай іде, — прошепотіла мені на вухо Тірра, обпалюючи шкіру гарячим подихом. — Пішли до кабінету, я тобі розслабляючий масаж зроблю.

​Ці слова подіяли заспокійливо. Я відчув, як напружені м’язи почали потроху розслаблятися, хоча погляд усе ще був прикутий до спини Джоша, який швидко забирався геть під презирливе мовчання залу.

​— Тобі пощастило, що в неї добре серце, — кинув я йому навздогін, важко дихаючи.

​Я повернувся до Тірри, яка дивилася на мене з тією самою сумішшю ніжності та сили, яка щоразу змушувала моє серце битися частіше. У її очах не було страху, лише турбота про мій стан.

​— Масаж, кажеш? — я спробував усміхнутися, хоча кулаки все ще мимовільно стискалися.

​— Саме так. — вона грайливо примружилася і потягнула мене за руку в бік кабінету.

​Тайлер, який все ще стояв поруч, лише коротко кивнув мені. Ми залишили зал, де життя поступово поверталося у звичне русло, і зачинилися в моєму кабінеті. Тут, у тиші, серед запаху паперу і її парфумів, світ нарешті знову став нормальним.

— Ну що, містере Мейкерс, — Тірра підштовхнула мене до дивана. — Знімай сорочку. Буду лікувати твої нерви і дякувати за те, що набив йому морду за мене.

​— Що він тобі зробив? — запитав я, все ще злий як демон.

​— Ляснув мене по сідниці, — знизала вона плечима. — Якби зробив щось гірше, тобі б довелося викликати лікарів, щоб його відкачали.

​Тірра сліпуче усміхнулася, і я не зміг стримати усмішку у відповідь.

​— Йди сюди, моя бойова дівчинко, — я потягнув її за руку, щоб вона сіла мені на коліна. — Ляскати тебе по сідницях маю право тільки я.

​— М-м-м, на що ти ще маєш право? — прошепотіла вона мені в губи, і я одразу вп’явся в них солодким поцілунком.

​— Цілувати тебе, — відповів я, щойно відірвався від її губ, і міцно притиснув до себе за талію. — Обіймати і кохати.

​І знову накрив її губи своїми, розпалюючись не на жарт. Тірра відповідала так само палко, а потім різко відсторонилася.

​— Що трапилося? — запитав я хрипким голосом.

​— Мені потрібен душ. Я більше години на тренажерах провела, — відповіла вона і легенько вкусила мене за ніс.

​— У мене в кабінеті є власний душ, можу піти з тобою — спинку потерти, — хижо усміхнувся я.

​— Ні, я сама. Я швидко! — вона спритно зіскочила з моїх колін. — Ось ті двері?

​— Так. Може, все ж таки з тобою? — жалісно простогнав я.

​— Ні! — усміхнулася ця бешкетниця і, прихопивши свою сумку, втекла за двері.

​А я залишився сидіти на дивані з дурною і щасливою усмішкою на обличчі. Як же я хочу, щоб так було завжди, щоб вона завжди була зі мною… Але все хороше рано чи пізно закінчується. Але зараз я не хотів про це думати — звук води за дверима обіцяв мені значно приємніше продовження дня.