Глава 39

Лука

Мені перестала снитися Олеся. Хоча кожного вечора я лягав спати із думкою про те, що моя нічна спокусниця з’явиться переді мною. Але все було марно. Мої муки за моєю дівчинкою перейшли усі межі, я просто божеволів, згадуючи її ніжність. Де ж ти поділася у великому місті, моя кішечко? Пошуки не дали жодного результату. Якщо раніше сама доля нас зводила, то тепер Олеся ніби розчинилася, ніби не існувала ніколи. А ще ж і нові обов'язки на мене звалилися, доводилося кожного дня вирішувати купу питань. Як цікаво Платон з усім справлявся? Чи вирішив мене взяти на «слабо»? А сам тихесенько ставить мені палиці в колеса.

Ну це вже подивимось, хто кого. У мене є вірні перевірені часом люди, які допомагають вирішувати різні питання. Аніта вже два тижні розважається на гірськолижному курорті разом з батьком та його черговою нареченою. Батько як дізнався, яка на мені зараз лежить відповідальність, повідомив, що тепер Ані не відпустить до мене, адже це великий ризик. Я згодився. З батьком їй буде спокійніше, хай зараз побуде подалі від мене.

Як же мені тоскно було в цей тривожний час без Олесі. Та сам розумів, що не хочу ризикувати її життям, яке може перетворитися у розмінну монету. Ще пів року, хай рік — і я розберуся з усіма проблемами, і або програю, або матиму величезну владу і авторитет. Якби ж тільки Олеся дочекалася цього дня, та ще хтозна чи вона пізніше захоче бути зі мною? Нічого, знайду, перекину через плече, і вона залишиться зі мною на все життя, інакше моє серце закам'яніє навіки. Мені ж уже без неї ніхто не потрібен. Оті безкінечні коханки, котрі мінялися в моєму житті, навіть мізинчика її не варті. Моя кицюню, де ж ти зараз?

За такими клопотами навіть і забув, що домовився про зустріч із Бет. Однак, вона не забула. Прилетіла в мій офіс, і ось уже розлюченою фурією увірвалася в кабінет, та впала в крісло навпроти мене. Блондинка готова була мене розірвати на клапті, не дивлячись на те, що перед пресою грала закохану наречену. Вона наскільки вже звикла грати на публіку, що це стало так звично і прогнозовано. Але переді мною зараз була справжня Бет, котра не мала нічого спільного із тією гламурною панянкою. Я ліниво потягнувся в кріслі, очікуючи чогось незвичного. Щоб хоч якось перехопити ініціативу, я миролюбно промовив:

— Привіт, Лізо. Бажаєш щось випити? Чай, кава, бренді?

— Я Бет. Вже б пора запам'ятати. Я тебе чекала, а ти — так званий наречений, так і не з'явився. До речі, я запросила пресу, щоб дати нове інтерв'ю і за планом має вийти чергова велика стаття. Розумієш, слід підігрівати до себе цікавість суспільства. А ти – не прийшов!!!

— Не гарячкуй. Я ж говорив — ніякої преси, розмова суто конфіденційна.

— Як так? — верескнула білявка.

Вона граційно встала і підійшла до мене, ззаду обійнявши мене та опустивши руки нижче.

Я прибрав її руки і встав, опинившись навпроти. Цю розмову пора закінчувати. І закінчувати, перш ніж дівчина перетвориться на розлючену фурію.

— Лізо, я розриваю заручини. І не хочу робити таку заяву несподівано для тебе.

— Що? Що ти сказав? — біла шкіра декольте вкрилася червоними плямами. — Отже, як тільки ти стаєш наступником Платона, то я вже не потрібна?! Викидаєш, ніби непотрібну річ? А ми ж разом до цього йшли!

— Звідки ти про це дізналася?

— Не варто мене вважати одноклітинною амебою. Невже ти хотів таку новину тримати у таємниці? І про вашу зустріч із Платоном думав ніхто не дізнається?

— Бет, ти ж і сама не хотіла заручин. Це була вимушена міра. Я звільню тебе від будь-яких зобов'язань. Будеш працювати сама на себе. Вільна і незалежна. Ти ж цього хотіла? — я намагався мирним шляхом загасити бурхливе полум’я її гніву.

— Цього. Звісно, спочатку я теж була проти гри, яку задумав Платон. Проте потім зрозуміла, що це для мене непоганий шанс. — вона подивилася мені в очі, в яких я побачив цинічну особу, ладну на все для свого щастя та комфорту. — Я тебе ненавиджу за минуле, і хочу тебе знищити, але чого не зробиш заради майбутнього. І я готова переступити навіть через себе. З тобою я матиму набагато більше: владу, гроші, повагу. Я буду бездоганною нареченою, а потім дружиною. Ти не пожалкуєш. Ти ж полюбляєш міняти дівчат, а я на це заплющу очі.

— Досить. І досить вішати мені на вуха макаронні вироби. Потренуй своє красномовство перед кимось іншим. Я змінився, і разом нам не бути ніколи.

— Коли ти встиг змінитися? Чи у тебе з’явилася інша?

Раптом Бет на хвильку задумалася і прошипіла, спопеляючи мене убивчим поглядом:

— Це все через неї? Через ту обірванку, яку я бачила у тебе в маєтку? І як я відразу не здогадалася! Мені донесли, що в тебе інтрижка з якоюсь задрипаною куркою, і я не полінувалася самостійно викинути нахабну дівку за поріг.

— Та як ти посміла? — прогарчав я, міцно стиснув руки в кулаки. Перед очима поплив туман, і я ледь стримався, що не викинути нахабу з кабінету. — Не вистачало цього, щоб ти керувала в моєму будинку!

— Що? Потягнуло на наївних студенток? На тебе це не схоже!

— Не твоя справа, з ким мені зустрічатися!

— Нічого їй було ставати у мене на шляху! — засичала у відповідь Бет, і її обличчя перекосила гнівна гримаса.

— Не лізь у моє життя! Разом ми з тобою лише фіктивно, та й то лише через забаганки Платона. Але з цим усе покінчено!

— А я то думала! — раптом промовила Бет, і засміялася якимось пекельним сміхом, — Холодний цинік Лука повівся на замухришку.

— Не смій так про неї говорити, — гнів переповнював мене і не давав дихати.

Бет засміялася хрипким сміхом:

— Он як. Все так передбачувано. І в тебе є своє слабке місце. Досить правильно натиснути...

Я вхопив її за руку і притягнув до себе, прохрипівши на вухо:

— Якщо з голови Олесі впаде з твоєї вини хоч одна волосина, то я за себе не відповідаю!

— Демоне, я вже лякана, — просичала у відповідь. — Або ти на мені негайно одружуєшся, і я забуваю про план помсти, або я запроторю твою красуню в таке містечко, що їй пекло здасться приємною прогулянкою.