39. Серцю не накажеш.

Грудень 2023 року

Ю.

"...Коли ти почнеш фарбувати волосся
Для того, щоб просто не бути сивою
Тоді я спитаю: "Скажи чи вдалося,
Поруч зі мною стати щасливою?"..."

Слова пісні потрапляли в душу оксамитовим голосом ведучого свята. Викликали щем у моїй душі. Та кому яке діло, до неї? Сьогодні сорок три особи святкували укладення шлюбу Мілани з її другим чоловіком — Владленом. Після смерті Максима, який допився до інсульту два роки тому в свої тридцять з хвостиком, вона дуже швидко знайшла йому заміну. Проте, весілля пара зіграла тільки зараз, бо Владлен військослужбовець і майже весь час на фронті. Добре, що хоч на власне весілля його відпустили. Мілана виглядала щасливою з ним.

Голос того, хто відродився з моїх спогадів, продовжував співати. Я не знала, що він зараз працює ведучим. Не знала й того, що він буде присутнім на цім святковому заході. З Міланою ми хоч і відновили віднедавна спілкування, але його зовсім мало, то ж про плани мені нічого не було відомо.

Не думала, що коли знову побачу Ярослава — то мені захочеться кинутися йому на шию і попросити вибачення. А ще сказати, що тільки він робив мене щасливою, бо тільки йому було це важливо. Тільки він піклувався, аби мені було комфортно та не квапив мене.

Та хотіти і зробити — різні речі. До того ж, як тут кинешся в його обіймі, якщо вони для іншої?

Ярослав, змужнівши і ставши ще вродливішим, тепер притискав до себе іншу жінку, котру кликав "дружиною". Вона на святах працювала фотографом у парі із ним... Знаття б про це раніше — й носа б не показала у цей ресторан. Однак...

По завершенню пісні, увімкнули білий танець без співочого супроводу. Мілана потягнула танцювати Владлена, інші жіночки своїх чоловіків, а фотографиня — Яра.

З боку вони виглядали досить гармонійно. Обоє чорняві, обоє майже однакового зросту, ще й мають одяг в одному стилі. І однаково дивляться один на одну, рівномірно насилаючи в очі свого партнера/партнерки промінці ніжності.

...Дивно. Свято кохання у пишно вбранному приміщенні, грає романтична музика, а я сиджу, що в воду опущена. Зовсім мені не весело, зовсім немаю крил за спиною, на відміну від усіх інших гостей. Усвідомлення дечого важливого яскравим й жирним шрифтом миготіло в голові, що вивіска рекламного стенду.

Я дізналася, що в нього є син незабаром після того, як кинула його. Тоді Ярослав впав в моїх очах і я тішилася, пишалася собою та своєю відважністю, вважаючи, що вперше в житті зробила вірно.

Проте мені було боляче.

Я жаліла себе і марно згаяний час. Запевняла, що було б ліпше ще з самого початку не підпускати Яра до себе. Я ж бачила, яка він неспокійна і підозріла істота!

Та чомусь серцю не накажеш.

Скільки я не намагалася забути його, а так чи інакше він визирав із спогадів своїми піснями, затишністю нашого вільного часу разом. Навіть його недоліки, не те що плюси, ввижались мені в інших людях! Бо скільки після того я не намагалася влаштувати своє особисте життя, а мені траплялися все, то чоловіки, які потенційно схильні до зради, то ті, котрі в майбутньому мали всі шанси страждати на алкоголізм. Нікому з них не давала жодного шансу.

І лиш нещодавно я зрозуміло, чому все так. Я підсвідомо тягнулася до тих, з ким апріорі неможливо бути разом, бо не хотіла стосунків. Який би чоловік поряд зі мною не знаходився — я йому автоматично навішувала ярлик "дефектний". А все через те, що боялась знову зіштовхнутися з минулим досвідом. Навіть більше того — з Ярославом в мене нічого не склалося з тієї самої причини.

А втім, не важливо. Все вже не важливо.

Побачивши знову цю людину в реальності і зрівнявши її застиглий образ в своїй уяві — зрозуміла, що я його навмисне ганьбила та проклинала. Насправді він прекрасний і хороший.

І є одна причина, через яку я тепер відчуваю провину. Як я могла так помилитися?

Як виявилося, мої очікування не справдилися. Я думала, що з Ярослава вийде жахливий чоловік і тому заборонила собі його кохати. Гадала, що вся його романтика — лиш на деякий час, а весь бруд знайдеться перегодом і заллє мене і все довкола нас. Он Максим також був наче ідеальним, адекватним чоловіком, а що у результаті? Спився. Життя, і собі, і Міланці, і їх Богданці спаскудив.

Натомість наразі бачу турботливого чоловіка, який навшпиньки пурхкає перед своєю дружиною і у всьому демонструє свою бездоганність, від жестів і манер до слів і їх сенсу. Він сяє і привертає увагу натовпу, виділяючись серед всіх своєю харизмою. Присягаюся — в залі не знайдеться людини, яскравішої й емпозантнішої за нього. До того ж... За весь вечір я не помітила жодного разу, аби його пальці торкалися чарки. Лише виключно склянки із соком!

Невже і з цим я помилилася? Він змінився? Чи може він залишався тверезим, бо знаходиться на роботі?

— Юліандрессо, ну і де ж твій загадковий Олексій? Хочу вже давно познайомитись з твоїм нареченим, — підкрадається до мене Аліна, розпашіла від танцювальної активності, чим лякає мене.

— Олексій?! Та не знаю... На роботі затримується, — абищо відповідаю, аби відчепилася. Жінко, дай мені посумувати!

— І чому ти його постійно ховаєш від нас? Він що, одружений чи карлик якийсь? Хоча б зі мною могла б познайомити! Чи боїшся, що відіб'ю?

Присягаюся, я знаю, що Аліна нічого поганого не мала на увазі, але подругам я дійсно не довіряю останнім часом. До того ж Аліна в нас віднедавна вільна панна. Три роки тому, змучившись терпіти домашнє насилля, все ж таки стала вільною.

— Він дуже зайнятий постійно. В нього і на мене часу мало, — відказую, випромінюючи прохолоду. Я ж також з роками змінилась. Стала стриманішою та витривалішою морально. Припинила хникати надмірно. Загалом, сильна та незалежна тепер.

— Шкода. Ваші стосунки з гаслом "щастя любить тишу" вже починають набридати. Скільки ви вже разом? З мамою хоч знайомила? До речі, як вона?