32. Ю. Рішення.

Не знала баба клопоту — купила порося. От і мені не жилося спокійно — увірвався в мої дні Ярослав.

Як виявилося того вечора середи, Христя — це кума музиканта і вона разом із сином, тобто його похресником, тимчасово в нього мешкають. Павлик — той самий синочок загиблого друга, про якого я вже чула. У малого проблеми із здоров'ям і за рекомендаціями він проходить обстеження та лікування в обласній дитячій лікарні нашого міста. Яр довго мені пояснював, що він не може залишити їх без підтримки і зголосився сам допомогати житлом і фінансово стільки, скільки треба. Та Христя стверджує, що малюку вже стає краще і вони скоро поїдуть до батьків дівчини.

Спершу я була у захваті від благородства Ярослава, розчулилася від історії білолашного пупсика, якому дошкуляє хвороба і псує щасливе дитинство. Проте, варто було оповідачу показати світлини Павлика та Христі у себе на телефоні — мене ніби вдарило чимось тяжким по голові.

З фотознімку на мене дивилася білявка, один в один така ж самісінька, яка колись сиділи напівобертом у пабі і надсилала повітряні поцілунки Яру, а потім притискала його надто інтимно до серця після виступу. І припущення, що між ними є щось більше, ніж просто кумівство — псувало абсолютно все взаєморозуміння між нами. Ну що то за кума, що... кхм... у кума не жила.

Так і зчинила я бурю. Посварилася з Яром, згадавши йому й про Мілану і як він її цілував. І про все таке інше. Сказала, що ще одна його помилка — і шанс бути зі мною у нього зникне. Повністю розірвати стосунки не могла — язик не піднявся сказати таке, бо хлопець виказав свою симпатію і підкреслив, що наші стосунки можуть розвиватися поступово. Серйозні стосунки, на хвилиночку! Особливий акцент зробив на тому, що ні до чого примушувати мене не збирається. Ще й красномовно додав, що його серце в моєму володінні!

Від розуміння, що хлопець чинить по совісті і нарешті поруч із собою я бачу гідного кандидата — мало голови не втратила. Яке то щастя, усвідомити, що той, до кого ти маєш ніжні почуття відповідає тобі взаємністю!

Та все ж мене розривало від противоріч. Невже знайшовся той, хто не вимагатиме від мене поцілунків, не мріє залізти під сукню? А раптом ні? Відлуння минулих помилок попереджало, як і Міланка, що все ще може виявитися оманою. Від сумнівів, що мій принц не відвертий зі мною діватись було нікуди. Не буває такого! Можливо йому потрібна була я суто для платонічних стосунків, а для тіла він мав інших дівчат? Куму свою, наприклад.

Хоч як він не запевняв мене у тому, що між ними суто кумівство — часточка недовіри між нами не згасала. Та й не могла я довіритись йому. Ніяк не могла.

Та й взагалі, я пам'ятаю ще свою обітницю, згідно з якою ось ці побачення мають завершитися і затягувати з цим не хотілося. Міланка не пробачить мені. Я дала їй слово, що не піду на побачення з Яром.

Ага, та так не пішла, що після тих двох побачень, ми встигли побувати ще на трьох. То сеанси кіно, то кафе, то прогулянка парком. Я досі не змогла відмовитись від нього. Та й Яр поводив себе стримано, обачливо, квіти кожного разу дарував, купував мені смаколики, руку подавав, двері тримав, якщо треба було. Навіть ароматів вишуканих перегарів не знаходила на ньому жодного разу. Це все було прекрасно. Але я засмучувалась, бо знала, що це не може тривати вічність. Я чекала від нього промаху.

І він зробив його. Процес розриву пришвидшила вчорашня ситуація. В нас мало відбутися ще одне побачення, але Яр його відмінив в останню митть. Христя поїхала вдень до когось в гості, а Павлика залишила на хрещеного. Ввечері ж не встигла дістатися міста через затори, тому Яр не зміг залишити малого і прийти до мене. Оскільки я вже впевненно крокувала у бік маршрутки в повній готовності зустрітися з ним, то запропонувала нанести йому візит додому. Та Яр відмовив і в гостинності, наголосившо, що Павлусик заснув, а в квартирі треба дотримуватися спокою і це обов'язкове правило в рамках його одуження.

Звичайно це все було дивним і нестерпно муляло. Між нами начебто було все добре, але ж не ідеально. І всі дріб'язкові неподобства, перепони, разом змушували піти на крайнощі. Хоч і навмисно побачені, можливо, дещо перебільшені, але причини для розриву.

Субота — ідеальний день для крайнощів? Саме так. І він був сьогодні. Моя готовність і позиція, або пан, або пропав — не мала рівних. Оскільки шановний принц переніс вчорашню здибанку на сьогодні я не дозволила йому в жодному разі порушити цю обіцянку. Вирішила один раз і назавжди розставити всі точки над "і" між нами. Навіть пришвидшила нашу зустріч, змушивши побачитись не о шостій, а о другій. Тягнути не можна.

А все через те, що Міланка телефонувала зранку. Хтось їй доніс, що бачив Яра з дівчиною і вона влаштувала мені допит, чи не я це. А якщо я, то я пошкодую, бо він награється зі мною і лишить ні з чим. Підтримала, так би мовити, подруга. І з болем в серці, яке гуділо сиреною та вимагало йти за собою, а не слухати розум — я прийняла рішення...

— Якщо не прийдеш — то мене більше ніколи не побачиш, — процитував дослівно мене чорнявий при зустрічі біля арки, що служила входом до парку, дотримавшись свого слова. — Ультиматуми з твоїх вуст — це щось новеньке — зніяковіло пробігається очима по мені згори вниз. — Це тобі, до речі. Вибачення за вчорашнє, — простягає мені милий букет з білих лілій. Хлопець імовірно помішаних на білих кольорах і це стосується не тільки квітів. На три з шести наших побачень Яр приходив в ідеальних білих сорочках, наче щойно з реклами пральних засобів.

— Дякую. А як Павлик сьогодні? Як Христя? Ніхто не їздив нікуди і не запізнювався сьогодні? — спеціально ставлю питання із зірочкою, аби побачити реакцію молодика і максимально розтулюю крильця свого носика, який так і хоче влізти в не свою справу.

— В порядку. Сьогодні вони в лікарні, тому я вільний, — відповідає спокійно, запрошуючи жестом пройтися парком. І рота долонею прикриває, змушуючи себе розчути слабкі нотки неприємного запаху. — А ти як?