Розділ 7. Чужі парфуми

Ніка:

Ранок почався з того, що я не змогла повернути шию. Цей шкіряний диван виявився гіршим, ніж здавався. Моє тіло затекло так, ніби мене побили. Я розплющила очі, дивлячись у сіру стелю. З ванної кімнати долинав монотонний шум води.

Я повільно сіла, розминаючи плечі. Шкіра піді мною знову гидко скрипнула. У кімнаті пахло чоловічим гелем для душу. Ментоловим.

Шум води стих і двері ванної відчинилися.
Арсен вийшов у темно-синіх штанях від костюма і білій сорочці, яка ще не була застебнута на всі ґудзики. Його волосся було мокрим, кілька крапель стікали по шиї за комір. 

Він пройшов повз мене до комода, навіть не глянувши в мій бік. Взяв пляшку води, відкрутив кришку і зробив кілька великих ковтків. Кадик різко смикнувся на горлі.

— За двадцять хвилин сніданок в їдальні, — сказав він, відставляючи пляшку. 

Його голос був хрипким і беземоційним. Арсен почав застібати ґудзики на манжетах. Я потягнулася, відчуваючи, як хруснули хребці.

— Де моя зубна щітка? — запитала я. Мій голос теж неприємно сів.

Арсен мовчки підійшов до своєї тумбочки, витягнув із нижньої шухляди нову щітку в пластиковій упаковці і кинув її на край мого дивана. 

— Не спізнись, — він потягнувся за краваткою. — Ігоря сьогодні не буде, але мати не пробачає запізнень.

Він не запитав, як я спала. Я не запитала, коли він повернеться. Ми просто існували в одній кімнаті.

Їдальня зустріла мене тишею, від якої дзвеніло у вухах. Стіл був накритий на трьох. Вікторія сиділа на чолі, одягнена в  бежевий костюм, ніби збиралася на прийом до посла, а не снідати у власному домі. Її макіяж був бездоганним.

Ліворуч від неї сиділа Інна. Вона помішувала каву срібною ложечкою, дивлячись кудись у вікно. 

Я мовчки сіла на вільне місце. Переді мною стояла ціла купа тарілок і три різні виделки. Я ганяла по тарілці шматочок омлету, не знаючи, з якого боку до нього підступитися, щоб не брязнути приборами об посуд.

— Ніко, люба, — голос Вікторії розірвав тишу так раптово, що я ледь не випустила виделку. — Ти зовсім нічого не їсиш. Не подобається?

— Все дуже смачно, дякую, — я спробувала посміхнутися, але вийшло криво. 

Я взяла свою чашку з чаєм. Він був занадто гарячим. Вікторія акуратно промокнула куточки губ серветкою.

— Просто Арсен завжди так любив ці круасани. Їх доставляють спеціально з однієї маленької пекарні. Карина завжди їх замовляла для нього. Вона знала всі його звички. А ти, Ніко... Ти, певно, звикла до іншої випічки? З кіосків, так?

Я зробила ковток чаю. Окріп обпік язик і піднебіння, але я навіть не скривилася. Я акуратно поставила чашку на блюдце. 

— Я віддаю перевагу звичайному хлібу, Вікторіє. Він хоча б не кришиться, — рівно відповіла я, дивлячись їй прямо в очі.

Вікторія завмерла. Її ідеальні брови ледь помітно зсунулися до перенісся. Раптом Інна посунула по столу маленьку скляну баночку.

— Спробуй вишневий джем, Ніко, — її голос прозвучав напрочуд спокійно і буденно. — Вікторіє, ці круасани сьогодні справді якісь пересушені. Треба буде змінити пекарню.

Вікторія різко повернула голову до невістки, але Інна вже знову дивилася у вікно, повільно попиваючи свою каву. Це була крихітна та майже непомітна перемога. Але в цьому домі навіть така дрібниця вартувала дорого. Я мовчки кивнула Інні. Вона не відповіла, але куточок її губ ледь помітно сіпнувся.

На годиннику третя година ночі. Я перекинулася на інший бік вже всоте, але пружини, здавалося, впивалися прямо в ребра. Голова була важкою від думок про Назара. Як долетів він? Чи зустрів його хтось в аеропорту?

Телефон мовчав. Арсен сказав, що Назару видадуть новий номер, щойно він прибуде до школи.

Я скинула з себе тонку ковдру, натягнула свою безглузду футболку і босоніж вийшла в коридор. Мені потрібна була вода.

У будинку стояла мертва тиша. Чути було лише рівне та монотонне гудіння холодильника на величезній кухні.

Я налила крижаної води у склянку, зробила великий ковток і притулилася спиною до прохолодної мармурової стільниці.

У коридорі почулися важкі та нерівні кроки. Я завмерла, коли побачила в дверях кухні  Арсена.

 Його пальто було розстебнуте, краватки не було взагалі, а комір сорочки пом'ятий. 
Але найгіршим був не його вигляд, а запах.

Щойно він зробив крок на кухню, повітря стало важким. Мене накрило задушливою, солодкою хвилею чужих жіночих парфумів. Це був запах якоїсь ванілі і пудри. Він в'ївся в його одяг та шкіру.

Я перестала дихати. Мої пальці автоматично сильніше стиснули склянку з водою. Арсен пройшов повз мене, навіть не глянувши. Відчинив дверцята холодильника, дістав пляшку мінералки. 

— Вікторія питала за вечерею, де ти, — мій голос прозвучав занадто голосно в тиші. Я намагалася тримати його рівним. — Я сказала, що затягнулася нарада з партнерами.

Арсен відкрутив кришку і зробив ковток. Потім повільно та втомлено потер очі двома пальцями.

— Молодець, — його голос був порожнім. Звичайний діловий тон. — Відпрацьовуєш свій хліб.

Він закрутив пляшку, розвернувся і пішов... Він просто вийшов, залишаючи по собі цей нудотно-солодкий шлейф чужої жінки.

Я залишилася стояти на темній кухні. Я стискала склянку так сильно, що кісточки на пальцях побіліли, і скло ледь не тріснуло під тиском.

Я злилася. Не на нього. Я злилася на себе. За те, що я знала про фіктивність цього контракту, знала, що він монстр... але цей солодкий запах чужих парфумів на його сорочці все одно різонув мене десь глибоко під ребрами.