18. Поговорили

Віктор 

Як тільки градус в кімнаті трохи спадає, і ризик вибуху мінімізується, я показово повільно натягую штани. 

Ія…

Хоча б відвернулась, але ж ні, навмисно не спускає з мене своїх темнющих очей. Як і Ельзочка, яку я пересадив з рук на крісло поруч, а вона уважно слідкує за мною. До речі, здається, я її зрозумів. Вона тільки репетує і робить вигляд, що хоче вкусити болючіше, а коли до діла, то відступає. Мені навіть її шкода, була б якимось доберманом, на всих репетувати б не довелося. А так, захищає себе бідна, як може. І, до речі, надто вже свою власницю нагадує. Та теж, превентивно кусається. Тільки от я її нічого поганого не зробив. І це я вже про Ію. 

В штанах почуваю себе значно сміливіше і спокійніше. А от сорочку принципово не одягаю. Подобається дивитись, як Ія очі відводить-відводить, а відвести не може. Погляд, як магнітом притягується. 

– Ну от, я готовий говорити. Що привело таку святу жінку в цю обитель пороку? 

– Не розводь тут клоунаду! – Ія сердито зиркає на мене та сідає на пуф напроти. – Я по ділу тут. 

– Готовий почути. Якщо, звісно, ти оговталась від побаченої розпусти у вигляду масажу. 

– Іди до біса! З тобою можна взагалі говорити нормально?

– Навіть не знаю. А ти колись пробувала? 

– Зараз пробую! І бачу, що сенсу ніякого! – Ія рвучно підводиться, щоб іти, та я вмить опиняюсь поряд і притримуюю її за руку. 

– Стривай. Я вже серйозно готовий тебе слухати! – кажу. 

– Ти погодився їхати й робити проекти й заміри в пансіонат. Чому? Ти ж був проти?

– Іє, не був я проти! Просто розізлився і намолов маячні! Вибач. Я й тоді, до тебе приїхав вибачитись, але щось пішло не так. 

– Он як? – здивовано підіймає брови. – Ти вмієш вибачатись? 

– Я вмію не тільки вибачатись, але й визнавати свої помилки. От, вибачився і визнаю, що твій проект достойний розвитку і кращого за нього просто не придумати. І з своїми про це говорив. Вони дали добро. – говорю я щиро. І не тому, що бажаю нарешті хоч тимчасового перемир’я, а скоріш тому, що там все гарно прописано і треба нам не лише перегавкуватись з Ією, а й ділом зайнятись. 

– Що ж. Дуже несподівано… – Ія, задумавшись про щось своє,якимось милим дитячим жестом накручує пасмо волосся на палець. – Тоді відвертість за відвертість. Я заплатила за послуги Міки, і хотіла зайти в пікантний момент та сфотографувати вас. 

– Оо, цікаво-цікаво. А що пішло не так? “Плівка” засвітилась? 

– Знову починаєш? Все пішло так. І фото в мене є. Але ти, виявляється, маєш ще залишки чогось людського, то ж я вирішила, що це буде підло… 

– Ти коли сюди їхала, випадково напоролась на шприц з сироваткою правди? І, до речі, я знав, що це ти підіслала до мене Міку. 

– Знав? Але як? 

– Звичайний логічний ланцюжок. Я таким не займаюсь, мій єдиний друг, що міг подібне утнути, знає, що я люблю зовсім інший типаж і що відірву за таке йому… не важливо що відірву, власне. Отже, залишилась ти. 

– Не думала, що буду такою… передбачуваною. 

– Не засмучуйся. Це не ти передбачувана. Це я дуже розумний і уважний. 

– Пфф, дякую, повеселив. Але за твою відвертість я видалю фото. 

– Як забажаєш. парочку можеш собі залишити. Які сподобались. 

– Мені не подобаються самовпевнені чоловіки!

– Он як. Ну в кожного свій смак. Може тобі взагалі дівчатка подобаються? Міка он нічого. 

– Забула сказати. – вираз обличчя Ії враз змінюється на щасливо-бешкетний, – Міка не дівчинка. 

– Що вона давно не дівчинка, я не сумніваюсь…

– Ні, не в цьому сенсі. Вона – хлопчик. Майк. – в очах Ії світиться справжнє торжество, наче вона щойно на якісь олімпіаді світового рівня золото здобула. 

– Аа, он ти про що… Ну мені все-одно хлопчик чи дівчинка мені м'язи масажує. До речі, дай номерок, ще якось покличу після спортзалу. 

– Видалила! І взагалі мені пора! Завтра о 15-й чекаю тебе біля пансіонату. – надто швидко Ія забирає Ельзочку і виходить. 

Що ж сталось? Розчарована моєю реакцію на “приємні сюрпризи”? Сама ж заварила кашу й сама незадоволена. Ох ці жінки… А те що я зараз про всяк випадок годин на дві залізу в душ, їй знати не обовязково.