Розділ 14

Аверін не дзвонив, і Ольга тепер придумувала собі всілякі жахи. Після довгої та болісної боротьби з власним самолюбством вона набрала номер телефону, вказаний в історії хвороби як Аверінський. Як і очікувалося, їй повідомили, що апарат абонента вимкнено.

За тиждень Оля здалася і сама передзвонила Климу. Кусаючи губи і проклинаючи себе за малодушність, вона почала нести повну нісенітницю про те, як їй конче потрібно подивитися на шви Аверіна і як їй хочеться отримати хоча б їхній знімок.

— Ви ж розумієте, мені як лікареві важливо спостерігати процес загоєння, — вона вже зовсім забрехалася і, здавалось, Клим усе розуміє.

— Ольго Михайлівно, поки що з Костею немає зв'язку. Так треба. Впевнений, з його швами, як і з ним самим, усе буде гаразд, — відповів той обережно, явно підбираючи слова. — Костя обов'язково зв'яжеться з вами, коли зможе.

Вона подякувала і поспішно попрощалася, проклинаючи себе за нестримність. Якщо з Аверіним все добре, то він міг уже якось передати їй… Що? Вітання? Смішно і безглуздо.

Більше Ольга Клима не турбувала, він сам надіслав їй фото грудної клітки з рівним акуратним швом, який вже затягнувся. Вона сприйняла це як останнє «прощавай» і навіть не стала відповідати.

Їхній хірургічній бригаді, яка оперувала Аверіна, небагатослівний чоловік у костюмі передав товстенькі конверти, і Ольга не стала відмовлятися. Дуже хотілося запитати про зниклого пацієнта, але вона, на щастя, втрималася.

Почало навіть здаватися, що це був сон і Аверін їй просто наснився, поки одного разу, здавши зміну і вийшовши на ганок, вона раптом не застигла як укопана. Наче невидима рука зупинила, не давши зробити жодного кроку далі. Чорний глянсовий позашляховик стояв за лікарняною огорожею прямо біля входу і немов її гіпнотизував.

Водія видно не було, але після того, як застукало серце, Ольга одразу зрозуміла, хто сидить за кермом. І правильно, що не став заїжджати на лікарняне паркування, менше зайвих очей. Вона поборола острах і зробила крок до воріт.

Серце продовжувало колотитися, у вухах шуміло, всередині холонуло, а сама вона гарячково згадувала, яка на ній білизна і готова була плакати від розпачу, що та проста бавовняна. Ну чому їй не підказала хвалена інтуїція вдягнути той комплект, який вона спеціально купила з отриманої за Аверіна премії? Божевільних грошей же коштував!

На ватних ногах дійшла до воріт, вийшла з хвіртки, з неймовірним зусиллям намагаючись не дивитися на позашляховик. Але все одно якимось панорамним зором усе бачила.

Двері з боку водія відчинилися, і звідти вийшов... Ні, тут ніяк би не вдалося зробити вигляд, що вона його не помітила. Та вона, навпаки, мало рота не роззявила.

Аверін у костюмі виглядав неперевершено. Одразу стало прикро до сліз, ну чому він не приїхав у п'ятницю, коли Оля так вдало уклала волосся? Або хоча б позавчора, коли вона була в гарному брючному костюмі?

Зараз у джинсовому комбінезоні і з поспіхом затягнутим у хвіст волоссям поряд з Аверіним вона тягнула щонайбільше на рознощика піци. Велосипеда та термосумки не вистачало для повної картини. Тим часом Аверін обійшов автомобіль і відкрив дверцю з боку пасажирського сидіння, а потім втупив у неї очікуючий погляд.

— Сідай, Олю, — і голос як голос. І сам бездоганний, навіть засмага збереглася.

Звичайно, безглуздо було сподіватися, що Аверін постане перед нею опухлим від сліз і з голосом, який сів від нескінченних ридань. Але все ж…

Оля, не кажучи ні слова, пройшла повз нього і так само мовчки сіла в машину. Аверін зачинив двері, обійшов автомобіль — до речі, вона розглянула дві латинські «R», значить, «Роллс-ройс» — і сів за кермо.

— Пристебнись.

А потім, ніби не довіряючи, сам потягнувся та перевірив кріплення ременя. Їхні пальці на мить зіткнулись, і тіло пронизало струмом, наче коротнуло. Ольга здригнулася, Аверін смикнувся. Зробив два глибокі вдихи і завів двигун.

Вона дивилася на його руки, що недбало лежали на кермі, і згадувала сліди цих рук на своєму тілі, які зійшли порівняно недавно. Аверін усміхнувся кінчиком губ, ніби прочитав її думки, і вона відвернулася, відкинувшись на спинку сидіння.

Автомобіль загальмував. Ольга тільки-но зібралася запитати, куди вони приїхали, як її притиснули до спинки сильні руки, в неможливій близькості блиснули чорні очі, а губи, які снилися їй майже щоночі, притулилися до її губ, видихаючи гаряче «Ну здрастуй, мила!»